Меж тем приїжджає Воронцов. сприймає мене надзвичайно ніжно, заявляє мені, що я переходжу під його начальство, що залишаюся в Одесі". Цей переклад улаштував А. І. Тургенєв. Спочатку поет відчував лише радісні сторони одеського життя; він захоплювався європейськими насолодами, найбільше театром, пильно приценивался до всього навколишнього, з неослабним ентузіазмом дивився за ходом грецького повстання, знайомився з інтелігентними росіянами й іноземцями й скоро захопився дружиною місцевого купця, кросоткой Ризнич. На одеську молодь, як людей, він створював двоїстий спогад: для одних він був прототипом байронічної сміливості й духовної сили, від наслідування якому їх проти волі втримували дбайливі предки (див. "Записки" гр. Бутурлина, "Російський Архів", 1897, кн. V); інші спозирали в ньому "якесь бретерство, suffisance і бажання засміяти, уколоти інших" ("Записки" Н. В. Басаргина, "ХIХ в." Бартенєва, стор. 89); але як перед поетом, перед ним схиляли всі, що цінували поезію. Медяний місяць життя П. в Одесі був, але, нетривалий: уже в листопаді 1823 г. він іменує Одесу життєвої, ремствує на відсутність російських книжок, а в січні 1824 г. марить утекти не тільки лише з Одеси, та й із Рф; навесні ж у нього почалися так більші проблеми з начальством, що він відчуває себе в гіршому положенні, чому когдалибо до цього. Справа в тому, що граф Воронцов і його бюрократи дивилися на Пушкіна з погляду його придатності до служби й не розуміли його претензій на інше, вище значення; а П., зараз найбільш самотній, чому в Кишиневу(друзів у діловій Одесі важко було придбати), озлоблявся й протиставив табелі про ранги те демократичну гордість розуму й таланта, те навіть своє шестисотлітнє дворянство, і мстив епіграмами, їдкість яких відчував і сам граф, що мав повну можливість "убити" колезького секретаря П. Коли одеський рік був один із самих противних для поета, він був зате один із самих потрібних для його розвитку: різні одеські типи розширили й поглибили його світогляд, а ділове суспільство, що дорожило часом, давало йому більше дозвіллю працювати, чому дружні кружки Кишинева, і він скористався сиим, як ніколи до цього. Він доучився британському яз., вивчився італійському, займався, здається, іспанським, пристрастився до придбання книжок і поклав початок власної, потім великій бібліотеці. Він читав усі анонси по закордонній літературі й виробив для себе не тільки лише зовсім певні смаки й погляди ( із цього часу він дає перевагу британської й навіть німецькій літературі перед французької, на якій був вихований), але навіть дарунок передбачення майбутніх доль словесності, який вражає нас незначно пізніше (див., напр., лист № 117). По новітній російській літературі він стільки прочитав за цей період часу, що є зараз першим знавцем її й задумує ряд статей про Ломоносова, Карамзине, Дмитрієві й Жуковському. У теж час, не без впливу комерційного духу Одеси, де сумлінний заробіток ні для кого не значився соромним, і тієї випадкової події, що "Бахчисарайський Фонтан", завдяки князеві В'яземському, віддав поетові можливість видертися з мережі боргів, П.