В 1793 г. було переведено "Слащавое подорож" Стерна, що зустріло так співчутливе приймання, що в 1801 г., за прикладом французького збірника: "Les beantes de Sterne", було видано щось у роді хрестоматії: "Вроди Стерна або побратимові найкращих його патетичних повістей і отличнейших зауважень на життя". "Ночі" Юнга минулого переведені масоном Кутузовим і видані в 1780 г., у Москві, під заголовком "Плач Юнга або нічні міркування про життя погибелі й безсмертя". "Сільський цвинтар" Гріючи було перекладенийо на російську мову лише в 1802 г., Жуковським. Надзвичайно рано виник російський переклад "Новітньої Элоизы" (1769); спочатку 90-х років цей роман був переведений удруге. Певні сліди дії С. на російську літературу відчуваються, спочатку, в іменитому "Подорожі з Петербурга в Москву" Радищева (1790), у значимому ступені навіяному "Слащавым подорожжю", яке творець прочитав у німецькому перекладі, до виникнення російського. Треба сказати те, що подібно Стерну, Радищев перемішує у власному добутку картини справжньому життя й слащавые відступи, перемішує меланхолійний елемент із гумористичним, обрисовує не тільки лише тих людей і ті предмети або картини природи, які спозирає по дороги, та й ті почуття, які вони викликають у його душі. Майже всі епізоди "Подорожі" Радищева можуть бути зіставлені з окремими дорожніми зустрічами Стерна. Співак, якого случаємо чує Радищев у Клині й з яким він змінюється подарунками, пригадує батька Лоренцо; Крестецкий дворянин, ідеально-шляхетний, трохи походить на кавалера ордена св. Людовика, про який відає Стерн. Але в російській книжці більш видне місце займає публічний і політичний елемента, відсутній у британського сентименталіста. І дійсно, іншим видатним відбиттям С. у російській літературі є "Листи російського подорожанина" Карамзина (1797 - 1801). Творець "Листів" не ховає власної екзальтованої справи до Стерну, не один раз згадує про ньому, в одному варіант цитує уривок з "Тристрама Шэнди". У чутливих відозвах до читача, особистих визнаннях, ідилічних описах природи, вихваляннях звичайний, невибагливому, морального життя сльозах, що рясно проливаються, про яких творець щораз доповідає читачеві, позначається відразу вплив Стерна й Руссо, яким також захоплювався Карамзин. Приїхавши у Швейцарію, подорожанин квапиться відвідати Кларан, місце діяння "Новітньої Элоизы", вихваляє Руссо, "найбільшого письменника XVIII в.", спозирає в пефагорейцах яких-небудь малят природи, незаплямованих душею пастухів, що живуть осторонь від спокус суєтного міського життя. " Для що не народилися ми в ті часи, коли всі люди були пастухами й братами!" - вигукує він із цього приводу. "Бідна Ліза" Карамзина - також прямій продукт впливу західноєвропейського С. Творець наслідує Ричардсону, Стерну, Руссо; зовсім у дусі, як усе знають, людяної справи найкращих представників С. до їхніх злощасних, гнаним або передчасно гинуть героїням, Карамзин намагається зворушити читача долею помірної, незапятанной фермерської дівиці, що загубила своє життя через любов до людині, яка люто залишає її, порушивши своє слово.