Клопшток пише оду "Die tote Clarissa, навіяну катастрофічною розв'язкою роману Ричардсона. Лессинг має через "Клариссу Гapлo", створюючи свою драму "Miss Sara Sampson". Гермес, у вступі до роману: "Geschichte der Miss Fanny Wilkes", зізнається, що йому служили прототипом твору Ричардсона й Фильдинга. Виданд спочатку є жарким прихильником Ричардсона, задумує роман у листах ("Briete von Karl (тгапdison an seine Papille Emilia Jervois"), пише драму "Clementina von Porreta" (1760) драматичну обробку, що представляє собою, епізоду з "Грандисона"; до кінця 60х років він починає, але, поміняти власний погляд на Ричардсона й уже ставиться до його творчості трохи скептично. У творах Софії Ларош: "Franlein von Sternheim" (1771) і "Rosaliens Briefe an ihre Freundin Marianne" також відчувається вплив Ричардсона; у другому романі позначається, поверх того, вплив Руссо, особливо в описах природи. Романи Ричардсона виявили, зрештою, своя дія на німецьку словесність і в тому відношенні, що вони викликали до життя целую літературу "романів у листах", які стали скористатися большенный популярністю. Замечательнейшим зразком цього жанру є гетевский "Вертер", у якому відразу відчувається вплив Ричардсона, Томсона, Юнга (в описах місячної ночі й крайнього прощання Вертера з Лоттой) і особливо Руссо; крайнім захоплювалися тоді майже всі німецькі письменники (Гердер, Юстус Мезер і ін.). Загальний, чутливо-меланхолійний спектр "Вертера" пригадує окремі глави "Новітньої Элоизы"; злощасна прихильність Вертера до Лотте має схожі риси із трагічну любов'ю Сен-Пре; природа відіграє таку ж роль у Ґете, як і в Руссо - герої обох письменників відшукують у ній розради й відради, виливаючи їй свої думи й прикрості зрештою, Вертер, подібно Сенпре і Юлії, коштує в опозиції до суспільства, ставиться скептично до благ культури й книжкової мудрості, відстоює волю почуття, охоче вернувся б до первісного, близькому до природи стану. Було б погано, якби ми не відзначили те, що с. Стерна також відшукав своє відбиття в німецькі й літературі. Лессинг захоплювався добутками Стерна; Ґете затверджував, що при читанні їх людська душа стає вільніше й прекрасніше. Гетевские "Листа зі Швейцарії" (1775) очевидно навіяні, місцями, Стерном. Виникають і такі наслідування Слащавому подорожі", як "Sommerreise" і "Winterreise" Георга Якоби, повні особистих виливів і чутливих вигуків, "Подорож по Німеччині, Швейцарії, Італії й Сицилії" Фрица Штольберга, "Подорож по південних провінціях Франції"Морица Августа Тюммеля й т.п. Одним із самих пізніх відгомонів стерновского С. є в XIX ст. імениті "Путні картини" Гейне, по власній загальній вдачі, манері викладу, чергуванню сумного й радісного частин, зрештою, особистому колориту, не раз, що нагадує манеру Стерна.
С. у російській літературі. 1-ые російські переклади добутків західноєвропейських сентименталістів виникли порівнянне досить пізно. "Памела" була переведена в 1787 г., "Кларисса Гарло" в 1791 - 92м, "Грандисон" в 1793 - 94м; слідом потім виникло наслідування першому роману - або, поточнее, однієї з його французьких переробок: "Російська Памела", Львова.