Творів"). З російських критиків В. Б. Антонович ("Київська Старовина", 1885, 5), аналізуючи передумови фуррора роману "Вогнем і метаємо", доходить висновку, що С. стоїть на рівні польско-шляхетских вистав про причини козацьких війн XVII ст. і що польська історична самосвідомість не зробила з тих пор особливих фурроров. Проф. Антонович показує на ідеалізацію Иеремии Вишневецкого, як на приклад однобічності усвідомлення С. історичних подій. Погляди В. Б. Антоновича ділить і А. Н. Пипін ("Вісник Європи", лютий, 1888 г.). Ще м'якше віднесла російська критика до психічних романів С. З особливою похвалою озивається про " Без догмата" Влад. Каренин ("Вісник Європи" 1891 г., липень), що визнає за Плошовским універсальність типу, а за романом - вищу художність. Настільки ж позитивну оцінку цього роману дає А. Волинський в "Північному Віснику" (1891, 12). Ив. Іванов зіставляє Плошовского з Печориным і не відшукувати новітніх мотивів у романі С. ("Мир Божий", 1895, II). Можливо й те, що м. А. Протопопов, у статті "Вина або нещастя?", спозирає в Плошовском безплідно рефлектирующего людину, приреченого на смерть і глибоко злощасного ("Російська Ідея", 1893, березень). "Родина Поланецких" у статті Л. Е. Оболенського (кн. "Недельки", 1895, III) розбирається з публічної точки зору; творець відзначає відірваність від землі зображеної С. інтелігенції. З боку плану "Родина Поланецких" не задовольняє й І. Гофзиеттера ("Сенкевич, як психолог сучасності", Спб., 1896), що негативно ставиться до Поланецкому. Чудову статтю про "Quo Vadis" написав проф. Мищенко ("Прадавні мотиви у творах Сенкевича", "Русявий. Ідея", 1897, 8); він надзвичайно високо ставить роман С. і визнає за творцем ґрунтовне пізнання джерел. Г. Шепелевич надрукував в 1894 г. окремою брошурою уривок із власної публ. лекції про без догмата, дві статті його ж про С. увійшли в збірник: "Наші сучасники" (Спб., 1899: "Сенкевич як романіст психолог" і "Історичні романи М. Сенкевича"). Відкликання західноєвропейської критики, особливо французької (в "Revue de d. eux Mondes" і ін.), вообщем сприятливі для С., але нічого новітнього в літературу сюжету вони не затягають. Теж можна сказати й про відкликання італійської критики (в "Согriere di Napoli", в "llustrazione" і ін.), що екзальтовано озивається про "Qao vadis" і "Родині Поланецких". Найбільш бібліографічним, чому критичною вдачею різняться відгуки про С. у німецькій і британській журналістиці; вообщем, у вступах до німецьких перекладів зустрічаються варті уваги зауваження (напр. Левенфельда). Переклади на російську мову добутків С. дуже численні, але далеченько не схожого плюси. Зразковими можна визнати пров. В. М. Лаврова (изд. "Російської Думки"). Твору С. видані в Києву в незадовільному перекладі м. Домбровського. Майже всі твори С. переведені на британський, німецький, італійський, французький, фінський, шведський, норвезький, іспанський і навіть на volapuk. В Італії в крайній час окремі сцени з "Qao vadis" ставляться в народному театрі. Добутку С. надихнули якихось польських і закордонних живописців.