Героїня роману, Мариня Плавицкая, що зробився дружиною Поланецкого, належить до рівня звичайних і нехитрих створень" по інстинкту незіпсованої природи знаючих прямій і вірний актуальний шлях. У романі досить багато різновидів польської інтелігенції, оброблених, частково, із чудовою досконалістю (Букацый, Завиловский, Машко). З дамських фігур, начебто Марини, з величезним почуттям і реалізмом зображені нездорова девченка Литка і її мама Хвастовская; з негативної сторони змальовані Офновская, Кастелли, Креславевии, Броничева. Роман просочитися беззвітним оптимізмом. Суспільство, зображуване С., не дивлячись на свої безпорадності й недоліки, володіє достатніми підвалинами, певними еталонами, актуальною бадьорістю й здатністю до відродження. Роман "Родина Поланецких" - більш безстороннє й, опосля "Quo Vadis", більш зріле в художньому відношенні зробите С. Сучасне польське суспільство зображене в ньому об'єктивно й з достатньою повнотою. Сфера особистих і навіть егоїстичних інтересів переважає в ньому над сферою публічних. - Путні нариси С., особливо його південноамериканські розповіді, різняться найвищими плюсами. Опису природи бездоганний; психічний аналіз домагається час від часу чудової глибини (напр., розповідь про погибель Лилиан). завдяки спостережливості й широкої підготовки творця, його путні нариси не тільки лише веселять, та й дають коштовні етнографічні відомості. - С. не володіє талантом драматурга; його сценічні досвіди невдалі по композиції, хоча якісь персонажі задумані надзвичайно глибоко. Як теоретик роману й мистецтва вообщем, С. висловлюється в майже всіх місцях власних добутків. Уявите собі один факт про те, що особливо захоплюючі його міркування на ці теми в романі " Без догмата". С. - ворог натуралізму; у власних "Листах про Золя" він неодмінно засуджує філософію французького романіста. Якісь приймання С. нагадують манеру Тургенєва; вообщем по таланті й світогляду найбільш подібний з російськими романістами, чому із французькими (його без підстави асоціювали з Бурже). Повне зібрання творів С. польською мовою видається у Варшаві. - Відкликання польської критики про С. дуже численні. Найкращим вираженням останнього захоплення романами С. є статті проф. краківського інституту гр. Тарновского, що присвятив С. целую книжку ("Studja"). Її слабенькі сторони - відсутність порівняльного елемента при аналізі творів С. і дуже панегіричний тон. У зворотну крайність упадає частково зразковий польський критик Хмелевский ("Nasi powiesciopisarze" і статті в "Ateneum"), що аналізує дуже тонко й науково романи С. В оцінці історичних його романів Хмелевский практично примикає до поглядів Антоновича й Пипіна. В " Без догмата" Хмелевский спозирає особливий вид захворювання волі. Про художнє дарування С. Хмелевский надзвичайно найвищої вистави. Критичні досвіди Богуславского й ін. висвітлюють із різних сторін добутку С. і містять варті уваги паралелі й порівнянні. В етюді Спасовича про "Родину Поланецких" творець зі звичайною глибиною аналізу підкреслює видатні плюси цього недостатньо оціненого критикою роману (стаття Спасовича є й російською мовою, в "Собр.