про герб Рф, визначення західного джерела казки про Бове Королевичі, франц. лист братові № 32 та ін.). Енергія П. у роботі тем поразительнее, що в продовження всіх 1/2 років власного перебування в Кишиневу, він не бажав і не міг примиритися з ідеєю про тривалість власного вигнання, жив як на біваках, марив не нині-завтра побачитися з петербурзькими друзями й повсевременно переходив від надії до розпачу. 13 січн. 1823 г. він просився в недовговічну відпустку, про що довели до відома пана, але високого руйнування не надійшло. Це підсилював опозиційний настрій П., яке до того ж підтримувалося "демагогічними суперечками" "конституційних друзів" його в Києву й Каменке. Як би це було не дивно, але самою більшою подією художнього життя П. за цей період було створення й виникнення "Кавказького Полоненого", якого він закінчив у Каменке 20 февр. 182 г. (епілог і присвята написано в Одесі 15 травня такого ж року) і який вийшов у Спб. у серпні 1822 г. (изд. Н. І навіть не треба й говорити про те, що й. Гнєдич, печат. у типогр. Гречка). У поемі сам творець розрізняє (лист № 18) дві частини, по його погляду погано зв'язані меж собою: описательноэтнографическую (краще вдалу) і романтическо-психологічну; в 2-ой він бажав зобразити "цю байдужість до життя і її задоволенням, цю старість душі (старість юності, як виражається він про для себе в листах), які зробилися розпізнавальними рисами молоді XIX в.". По переказу, у базу поеми покладена розповідь якогось Нємцова (чутий П. ще до посилання) про те, як його начебто визволила з полону черкеска, що закохався в нього. 1-ая ідея обробити цей сюжет прийшла П. у серп. 1820 г., на Кавказі; основна думка й вдача героя, списаної П. із самого себе (не з такого, яким він був у реальності, а з такого, яким йому хотілося бути), з'ясувалися творцеві під впливом дослідження Байрона. Зовнішню обробку, при всій власній строгості до для себе й "Бранцеві". Він не міг не визнати кроком уперед проти "Руслана".
Фуррор поеми в публіці був великою; в очах юний Рф того часу конкретно опосля її П. став величним поетом ("Руслан" зробив його лише відомим і збудив очікування), ну й Наша батьківщина, що старіється зобов'язана була визнати за "лібералом" П. "талант гарний" (Карамзин, "Листа до Дмитрієва", стор. 337). Спочатку підкуповувала читачів форма поеми , добірність і сила віршів ( з яких інші негайно стали приказками), потім разючий по з'єднанню простоти й ефектності план поеми й глибоко правдиве почуття; вона, справді, "потаєний голос душі" поета, тим більше зрозумілий читачам, що й вони переживали ту ж "хвороба століття", найбільше многообразно й неоднозначно, але чи ледве найбільше рельєфно й дуже виражену Байроном. Дуже хочеться підкреслити те, що вдача й доля черкески (недолік "місцевого колориту" у її зображенні не міг бути в той час примітний) усім вселяли глибоку симпатію й навіть збуджували в найкращих критиків (князя В'яземського) наївну досаду на поета, який не виразив, співчуття до такої шляхетної й великодушної істоти. Пізніша критика побачила в сюжеті мелодраматичність і в окремих місцях зайву піднесеність тону в смаку Державіна, але сучасники не могли вважати це недоліками.