У цьому напрямку спостерігається наступне: в-1-х, тому що всякому розв'язку народу потрібно передував сенатус-консульт, люд практично перебував під опікою в С., тому що під такою опікою полягали магістрати, що приводили в рух складну машинку народних комиций; в-2-х, магістрат цілком перебував залежно від С. постійно, коли йому доводилося виходити за межі власних повсякденних функцій. Найменш усього ми дивимося втручання С. у повсякденні вибори й у судову діяльність магістрату; напроти, справи культу, війни, зовнішні зносини й гроші, де магістрату повсевременно доводилося виходити з рамок власної звичайної діяльності, цілком перебували в руках С. Кожний окремий сенатор особисто скористався якимись правами й перевагами: так, сенатори відрізнялися від звичайних людей в одежинці (особливе взуття й latus clavus на туніці) і прикрасах (золоте кільце); мали особливі місця на спектаклях; поставляли присяжних для судів ( до реформ Гракха й при Сулде); зрештою, поза межами римського країни скористалися посольськими прерогативами.
Сенат в імператорський час. Зовнішні форми, вироблені С. для власних дій, збереглися, загалом, і при принципаті, але суттєво помінялися состав і компетенція С. Під час переходу від республіки до принципату С. суттєво зріс у власному составі, внаслідок необмеженості магістратських компетенций Цезаря й тріумвірів. Серпень у два приймання (в 29 і 18 г. до Р. Хр.) звів число сенаторів до звичайного, тобто до 600; і потім він кілька раз переглядав списки сенаторів. Постійне поповнення С. залишалося, але, те ж: як і до цього, до його складу вступали всі колишні магістрати; найбільш чітка нормировка проходження магістратур привела до встановлення малого віку для вступу в С. (не раніше 25-ти років). Вплив правителя на состав С., не вважаючи згаданого перегляду списків, обмежувалося його правом радити кандидатів у магістрати й ухвалювати до складу С. кращих йому осіб (adiectio), з даруванням їм прав колишнього магістрату (консула, претора і т.д.). Зрештою, він же дивився за тим, щоб сенатор мав установлений при Августу ценз в 1000000 сіє. При Домициане цензорська влада, а як випливає й право виганяти із С., зробилася цілком прерогативою царів. Вплив народу на состав С. зовсім закінчилося, коли при Тиберии вибір магістратів перебіг до С. Можливо й те, що ще важливіше була зміна загального положення С. За С. було визнано практично відвойоване їм від магістратури право на керування державою; йому навіть дані були новітні прерогативи - судова влада, право вибору магістратів, право законодавства, - тобто на теоретичному рівні разом з імператорською владою була створена інш, що ділила з нею компетенцію; яскравіше всього новий стан справ виражається в моммзеновском терміні дгархия. Попри все те С. практично розгубив практично зовсім свій вплив на хід муніципальних справ, тому що фактична влада перебувала в руках принцепса, що мав право втручатися в усі дела, що входили до складу й колишньої, і новітньої компетенції С., і вирішувати їх по власному розсуду.