З першого погляду може здатися, що визначення це нічим не різниться від визначення Тэера. Але, у визначенні С. господарства Тэера полягають два положення: а) С. господарство займається створенням рослинних і звіриних товарів і б) ціль цього виробництва - одержання доходу. Як випливає, по Тэеру можна йменувати С. власником усякого, хто розлучає рослини або звіриних через яку-небудь вигоду. Але, городників і кіннозаводчиків і т.п. не йменують С. хазяїнами. На підставі даного визначення (Фалькова) про того лише особу можна сказати, що воно займається С. господарством, хто розлучає рослини й звіриних на даному ґрунті, з метою користуватися її продуктивною силою для одержання якихось вигід. Звичайно ж, усі ми дуже добре знаємо те, що розведення рослин і звіриних поза крайніми критерій не становить уже С. господарства. Тэер уважає С. господарство в самому виробництві рослин і звіриних, з метою одержувати від того дохід, але розведення рослин і звіриних є лише засіб користуватися продуктивною силою землі. Таким образом, 1-ый предмет, на якому зобов'язано зосередитися діяльність С. власника, є земля, фактично ґрунт, верхній шар землі. Найближчим часом особливо в нас звернена увага на дослідження землі у всіх подробицях з боку її походження й утвору, фізичних параметрів, хим складових частин та ін. Але продуктивність землі обумовлюється ступенем населеності країни, шляхів сполучення, ринку й, вообщем, величезним або найменшим розвитком народного господарства. Отже, С. господарство, як навчання, зобов'язано стояти в може бути близьких відносинах з однієї сторони до природознавства, а з інший - до науки народного господарства, хоча в дійсний час агрономи привласнюють ще більше значення першому, чому другому.
А. Совытов Сімейне право - регулює справи, що виникає зі шлюбу, батьківської влади, опіки, легітимного й нелегального кревного споріднення До найближчого часу в С. праві в такому його составі спозирали цільну систему норм, побудовану на певних принципах, що випливають частково із природнього ладу родини, частково з державних вистав, характерних окремим народам. Представляючи собою альянс осіб з обопільними правами й зобов'язаннями особистої й майнової вдачі, родина, по погляду майже всіх юристів (із Савиньи на чолі), не можливо покладена в повсякденні норми особистої й майнової вдачі. Моральний елемент, властивий відносинам чоловіка до дружини, привносить у зобов'язальні справи, що випливають із контракту шлюбу, особливі початки, що перетворюють справи дружина й подружжя з повсякденних зобов'язальних у справи влади й підпорядкування, але у свою чергу гарні від тих, які мають місце при керівництві речей і рабів власникові. Теж саме слід сказати й про відносини меж родителями й дитинками, у яких постійно до елементів влади й підпорядкування приєднуються елементи заступництва й захисту. Не зв'язані юридичними узами, родичка мала по відношенню друг до друга моральні обов'язки обопільної допомоги, особистої й майнової. Будучи підміною батьківської влади, опіка переймається цією же моральною вдачею, зобов'язуючи опікуна не до одному лише формальному спостереженню за майном і особистістю опікуваного, та й до особливої, доброзичливій дбайливості про нього.