Наступними представниками династії були: С. lv Филопатор (187 - 175), узурпатор Гелиодор (174). Антіох IV Єпіфан (175 - 164), Антіох V Евпатор (164 - 162), Димитрий I Сотер (162 - 150), Олександр Балас (152 - 145). Димитрий II Никатор (145 - 139; 130 - 125), Антіох VI Дионис Єпіфан (145 - 142), Трифон або Диодот (142 - 138), Антіох VII Сидет (138 - 129), Олександр Зебинас (128 - 123), С. V (126 - 125), Антіох VIII Грип (125 - 96), Антіох IX Кизикский (116 - 95), С. VI Єпіфан (96 - 95), Пилип (92 - 83), Антіох X Филадельф (92), Димитрий III Филопатор (95 - 88), Антіох XI Дионис (89 - 84), Антіох XII Благочестивий (94 - 83), Тигран (80 - 69), Антіох XIII Азіатський (68 - 64). З 162 до 125 г. сірійський престол безперериване переходив з рук у руки, поки Сирія не була розбита на дві частини, що управлялися особливими царями: північну Сирто, з Киликией, і Фінікію, з Койлесирией. Необхідно підкреслити те, що по погибелі Антіоха XIII, убитого эмесским князем, Помпей, в осінню пору 64 г., вступив у Сирію й захопив її, звернувши її в римську провінцію. У культурних відносинах Сирія займала принципове місце в ряді елліністичних монархій і в якихось відносинах мала перевагу перед Птолемеевой монархією. Так, правителі Сирії були ще діяльніше Лагидов; населення не являло собою нестрункої юрби, але було скооперовано в громади, при чому македонський^-македонський-греко-македонський елемента панував у речовинних і культурних відносинах над східним. Разом із грецькими незалежними городками існували східні громади, що жили самостійним життям (напр. євреї). Атиохия була третім опосля Рима й Олександрії центром цивілізації й освіти. У ній було багато багатих храмів, портиків, лазень, театрів, творів мистецтва: Бібліотека в Антіохії була заснована тільки при Антіоху XIII. Іншим центром сірійського королівства була Селевкия на Тигрі. Сирійці відрізнялися живим мозком, схильністю до насолод і моральною розбещеністю; звичайний еталон сірійської вдачі являє собою Антіох IV Єпіфан (175 - 164; Polyb. 26, 1; 31, 3, 4; Athen. 5, 93; див. Holm, "Griechische (Jeschichte", IV т., 20 гл., 1894). Не вважаючи фактично Селевкидии, грецька культура була, нарешті, всепоширена в Киликии й Фінікії; грецькі містечка, що перебували в цих областях, значилися "священними й недоторканними". У чому полягала юридична база даної недоторканності, точно знайти важко; зрозуміло тільки, що більша частина значимих міст, що залишилися вірними крайнім Селевкидам, допускали самодержавну владу лише з большенными обмеженнями.
Література. Порівн. Niese, "Geschichte der Griechischen und Makedonischen Staaten seit der Schlacht tei Charoneia" (II т., Гота, 1893, 1899); Holm, "Griechische Geschichte" (IV т., Б., 1894; англ. переу., 1898); Droysen, "Geschichte des Hellenismus" ( є російський переклад); Mommsen, "Romische Gescichte" (V т., Б., 1885).
Н. О.
Селекційна теорія - пояснююча видозміну звіриних і рослинних форм або трансформізм методом відбору (добору, селекції), тобто методом вимирання менш адаптованих і переживання більш адаптованих особин.