В еру аугсбургского релігійного миру було ухвалено (reservatum ecclesiasticum), щоб духовні особи, що ухвалюють протестантизм, не мали права на С. власних земель. Вообщем, це правило погане дотримувалося, і через його порушення відбувалися незмінні чвари меж католиками. і протестантами. По вестфальскому миру 1648 г. у Німеччині піддалися С. якісь єпископства (Магдебург, Гальберштадт, Бремен, Миндея, і ін.). У тому ж XVI столітті С. була нарешті зроблена й в інших державах, як те у Швейцарії, Данії, Швеції, Великобританії, Шотландії й т.п. Усе давно знають те, що навіть у Польщі, де стримався католицизм, протестантська шляхта заволодівала ділянками землі, приписаними до парафіяльних церков, і церковною десятиною. У Великобританії С. поширилася лише на монастирську власність, єпископи, капітули й декани, навпаки, одержали навіть надбавку до своїх колишніх земель. Генріх VIII, що почав реформацію у Великобританії, роздал багато відібраних у монастирів земель своїм мазунчикам, наближеним і іншим особам. Коли дочка його Марія замислила повернути церкви конфіскований землі, те новітні власники оголосили, що в них є клинки для захисту власних прав (у Шотландії всіма духовними маєтками заволоділо дворянство). При Едуарду VI і Єлизаветі закінчилася роздача дворянству секуляризованих земель. В еру першої британської революції, коли у Великобританії скасована була, тимчасово, єпископальна церква почата була С. і тієї церковної приналежності, яка не була торкнута реформацією" Церковні маєтки вирішено було реалізувати, але розкуповувалася вони погано, тому що не було довіри до міцності володіння. Можливо й те, що реставрація 1660 г. повернула церкви її колишнє положення в державі і її маєтку. Церковна реакція доклала межу процесу С., але він відновився в XVIII в. Освічений абсолютизм 2-ой половини XVIII століття був несприятливий духовному землеволодінню. Ликвидирование ордена єзуїтів супроводжувалося конфіскацією всіх його имуществ. Йосип II в Австрії скасував величезну кількість монастирів, звернувши їх майна на муніципальні потреби. Новітній період С. у церковних країнах почався із французькою революцією. Установчі збори в 1789 г. оголосило церковні землі власністю цивілізації й розв'язало їх реалізувати для сплати муніципальних боргів. Цей захід рекомендували ще якісь письменники: XVIII в., " для блага й корисності країни". Де. під час революції затверджувалася влада французів або під їхнім впливом відбувалися політичні перевороти, там заурядно відбувалася. Саме-Собою зрозуміло, то ж тривало й при Наполеону I. На початку XIX в. у Німеччині були секуляризовані всі духовні князівства, яких залишалося ще надзвичайно багато. С. 1803 г. була засобом винагороди німецьких князів, що втратили володіння на левом бережу Рейну. У силу даної С. не стали існувати, як політичні одиниці, 23 єпископства й абатства (Бриксен, Триент, Зальцбург, Эйхштэтт, Вюрцбург, Бамберг, Фрейзинг, Ayrсбург, Пассау, Гидьдесгейм, Падерборн, Оснабрюк, Любек, Фульда, Кровей, Констанц, Шпейер, Базель, Страсбург, Майнц, Вормс, Трир і Кельн) і величезна кількість найменших маєтків катол.