від зниження верхньої нотки або збільшення нижньої на півтон звужується й стає малою, напр. С. мала від такого ж приймання розширення стає большенный, напр. а від приймання звуження - зменшеної,. При відозві С. дає терцію. С. уважається консонансом неідеальним і має мягенький вдача.
Н. С.
Секуляризація. - У середні століття лат. слово "Saeculum" (століття) одержало значення миру й мирському життя, на противагу церкви й духовним предметам. Звідси saecularis - мирський, світський і т.п. Словом С. канонічне право стало позначати перехід особи або речі з духовного стану владетеля у світське, коли лише позбавлення духовного сану не було покаранням (деградацією). С. речі полягала у втраті нею всіх параметрів церковного майна й перехід у світські руки. І навіть не треба й говорити про те, що по канонічному праві така С. могла відбуватися лише за згодою церковних влади; але насправді більш принципові випадки С. конкретно ті, при яких вона виконувалася всупереч волі церкви (нерідко бували й випадки примушеного згоди, коли церкви й монастирі уступали потужним сусідам окремі вгіддя, десятину й інші доходи). Більш широкі розміри сприймала С. у тих варіантах, коли її робили пани. В VIII в. на Заході величезна кількість духовних земель була відібрана й роздане світським особам Карлом Мартеллом, так що по цьому вопросцу придалося особливе законодавство. У цьому випадку С. була викликана потребою країни в землях, які воно могло б роздавати за службу. Інший схожий варіант був при имп. Генріх II. Наприкінці середніх століть проти церковного й монастирського землеволодіння стала лунати проповідь найкращих представників самого духівництва (напр. Гуса), які в багатствах кліру й монастирів спозирали головну причину псування церкви. У цю еру церковне землеволодіння достигнуло більших розмірів; у Великобританії, напр., близько половини всієї землі належала єпископам, капітулам і монастирям (одним монастирям - близько третини всієї землі). У Німеччині, не вважаючи того, була маса духовних князівств, напр. володіння духовних курфюрстів або арх. зальцбургского, бременского і т.д. Релігійна реформація супроводжувалася С. у надзвичайно широких розмірах. 1-ый приклад подали ще в XV в. гусити, але приемущественно С. відбулася в XVI в. Пани, що приминали протестантизм, заурядно секуляризували церковну й монастирську власність, при чому, у більшості випадків, ділилися нею із дворянством. Раніше всього в цю еру С. була зроблена в Німеччині. До секуляризації прагнули лицарі, що повстали скоро опосля початку проповіді Лютера. За порадою крайнього, князі, що прийняли реформу, відібрали в скарбницю всі церковний землі, для змісту новітнього духівництва, шкіл, благодійних установ; але в більшості випадків князі скористалися доходами із С. маєтків для інших цілей або роздавали їхнім своїм наближеним. С. зазнали й духовні володіння. Першим духовним князем, що склали із себе власний сан, що й перетворили своє володіння у світське герцогство, був в 1525 г. гросмейстер тевтонського ордена, Альбрехт Бранденбурзький (секуляризація Пруссії).