з "Богатирських повістей" у віршах ("Алеша Попович" і "Чурила Пленкович"), складених Н. А. Радищевим (М., 1801) і заснованих на "Російських Притчах" М. Чулкова (1780-1783), звідти взяте й ім'я героїні, і майже всі подробиці. Историколитературное значення першої поеми П. засноване не на цих подробицях (які сам поет, іменує "легкою дурницею"), не на мозаически складеному сюжеті й не на вдачах, які отут відсутні, як і у всякому казковому епосі, а на щасливій ідеї додати художню форму тому, що значилося тоді "преданьем старовини найглибшої", і на краси самої форми, те юношески задористой і саркастичної, те щирої, зворушливої й глибоко обмысленной, але постійно живий, легкої й у теж час ефектної й пластичної до осязательности. У такій формі все одержує новітню виразність і красу; так напр. вимисел про живий і мертвій воді, ледве гідний, очевидно, уваги розумного маляти, в обробці П. усім здався повним змісту й поезії. Звідки б не побрав П. епізод про любов Фіна до Наїни, але лише іменитий вірш: Герой! я не люблю тебе зробив його потужним і високо художнім. Сам П. уважав потім свою першу поему прохолодної (Соч. V. 120) - і в ній, справді, не досить почуття й теплоти духовної, порівнянне з "Кавказьким Бранцем", "Бахчисарайським Фонтаном" та ін. И щодо цього, але, вона несоизмеримо над усе, що було написано до неї в схожому роді. Державний елемент у ній дуже слабшав і весь складається з імен, напівжартівливих вихвалянь російської сили, так з напівдюжини простонародних образів і виражень; але в 1820 г. і це було небаченою новиною. Доброзичливий, але розумний гумор поеми, сміливе з'єднання фантастики з реалізмом, безжурне світорозуміння поета, яким волею-неволею переймається кожний читач, ясно виявили, що відтепер російська поезія навічно звільняється від формалізму, шаблонності й напускного пафосу й стає вільним і щирим вираженням душі людській. Тому ця легонькая притча й зробила такий потужний спогад; тому П. для власних сучасників і залишався до цього всього співаком Руслана, який уже в 1824 г. потрапив на театральні підмостки (кн. А. А. Шаховской склав магічну трилогію "Фін", а Дидло всю поему обробив у большенный балет).
У числі компаньйонів П. було не не багато майбутніх декабристів. Він не належав до союзу процвітання (не по небажанню й чи ледве тому, що друзі не бажали піддати погрози його талант: в-1-х, у той час ще ніякий суворої погрози не передбачалося, а в-2-х політичні діячі дуже зрідка керуються схожими міркуваннями, - а скоріше тому, що П. уважали недостатньо для цього суворим, нездатним віддатися однієї задачці), але повністю співчував його вільнолюбним мріям і енергійно виражав свій жаль і в дискусіях, і у віршах, які стрімко розповзалися меж молоддю. При обскурантистському настрої, що підсилювався в той час, П. був на дурному рахунку в представників влади. Коли П. був зайнятий друкуванням власної поеми, його ода "Вільність" (т. I, стор. 219) і кілька епіграм (також і те, що він у театрі демонстрував своїм знайомим портрет Лувеля, убивці барона Беррийского) зробили в його долі неждану й насильную зміну.