Влада Карла була освячена коронуванням, але не збільшена. Імператорський титул змінив положення Карла, оточив його особливим блиском; уся діяльність Карла оберталася з тих пор у колі теократичних думках. Вторинне відновлення імперії було зроблено Оттоном Величним. Незважаючи на попередні смути, Рим представлявся "золотим містом" (aurea Roma), його доля - долею всього миру. "Поки Колізей буде цілий, Рим буде жити; коли впаде Колізей - упаде й Рим, а коли впаде Рим, упаде й увесь світ" - таке була вистава сучасників про велич старої імперії. 2 лютого 962 г. Оттон збудив спільний інтерес своїм короновнием у сані "правителя Августа". У розумі середньовічної людини, якій стародавність заповіла ідею глобальної монархії, зложилося найглибше переконання в потрібному зв'язку Римської імперії й церковної церкви. Положення правителя і його функції визначалися із зіставлення влади імператорської із владою папської. Він - imperator terrenus, тобто намісник Бога на землі в справах світських, і "patronus", тобто заступник церкви; його влада у всьому відповідає владі тата, справи меж ними подібні відносин меж душею й тілом. " Як на небі", говорив имп. Фрідріх I, "лише один Бог, так і на землі лише один тато й один правитель". Коронаційний церемоніал і офіційні титули правителя вказують на запопадливість додати імператорської влади божественна вдача. Правитель значився представником усіх християн. Він - "глава християнського Mира", "світський глава вірних", "заступник Палестини й церковної віри", що перевершує гідністю всіх правителів. До власного коронування в Римі царі з XI до XVI вв. носили титул "Romanorum rex semper Augustus", а опосля коронування - "Romanorum Imperator semper Augustus". З 962 г. покладений початок з'єднанню в одному особі 2-ух титулів - правителя римського й короля німецького. Спочатку це з'єднання носило чисто особисту вдачу, пізніше - офіційний і справжній. Імперія Х у. була, але, у суті феодальною монархією. Засвоївши ідею власної влади від старого миру, царі замислювалися виконати її феодальним методом; імператорська влада рівномірно феодализовалась. Безсумнівно, варто згадати те, що в Римі Оттон був лише царем, а не владикою; він розпоряджався апостольською кафедрою (скинення Іоанна XII), управляв дебатами синоду, дивився на тата, як на свою креатуру, але ніяк не міг міцно ствердитися в столиці, практично не мав отут сили, як і його спадкоємці. Візантія не визнавала царем грубого "франка" У Франції домагання царів теж не визнавалися. Уявите собі один факт про те, що до складу імперії Х - XI вв. входили фактично Німеччина, більша частина (2/3) Італії, Бургундія, Богемія, Моравія, Польща, Данія, частково Угорщина. Спадкоємці Оттона I, переслідуючи химерні цілі, зустріли у всьому відсіч із боку папства, феодалізму й державного відокремлення. Відгін III (983 - 1002) цілком опустився в ідею глобальної Римської імперії, відвернувся від єдиноплемінників, уважав себе римлянином, марив про твердження Рима на чолі Німеччини, Ломбардії й Греції.