1818 г.: "Вірші чортеняти-племінника чарівно непогані. У димі століть це вираження - місто. Я все дав би за нього спонукуване й нерухливе. Яка бестія! Потрібно нам висадити його в жовтуватий будинок: не те цей збожеволілий паливода нас усіх заїсть, нас і батьків наших"). По думці й змісту майже все з них (" До портрета Жуковського", "Гноблення", "Село", "Відродження") справедливо значаться традиційними; у них перед нами вже реальний П., найбільший російський лірик, для якого вся наша попередня поезія була тим же, чому британська драма XVXVI вв. для Шекспіра. Настрою, у їхнім, що виражаються так само різноманітні, як життя самого поета, але до кінця періоду сумний тон бере очевидна перевага: П. незадоволений собою й нерідко "обійнятий тугою за чашею ликованья". Лише в селі він відчуває себе краще: більше працює, зближається з народом, пекуче співчуває його млосному положенню; там він ворачивается до виденьям "початкових незаплямованих днів". Деякі друзі П. цінували по гідності ці перспективні хвилинки засмучуйся й просвітління; інші, засмучуючись його "більшими витівками" і не надаючи значення його "маленьким віршам", сподівалися на публікацію його поеми: "побачивши себе - писав А. І. Тургенєв (П. по документах Ост. арх. I, 28) - у числі написаних і, як випливає, почетаемых творців, він і сам стане поважати себе й трохи зробиться розсудливим". Над "Русланом і Людмилою" П. працював 1818 і 1819 рр., у міру обробки читав поему на суботах у Жуковського й закінчив написане навесні 1820 г. Походження її (ще не повністю обстежене) дуже важко: усе, що в цьому й схожих родах чув і читав молодий П. і що робило на нього спогад, як і майже всі, їм пережите, відбилося в його першому великому добутку. Ім'я героя і якісь епізоди (напр. богатирська голова) узяті з "ународившейся" казки про Еруслане Лазаровичі, яку він чув у дитинстві від няньки; бенкети Володимира, богатирі його взяті з Кирши Данилова, Баян - зі Слова про Полицю Игореве: сам П. показує (пісня IV і соч., V, 120-1) на "Дванадцять сплячих дівши" Жуковського, якого він дерзнув пародіювати, і на "зм'якшене наслідування Ариосту", з якого взяті якісь подробиці (напр. битва Руслана із Черномором) і навіть зіставлення. Ще ближче зв'язок "Руслана" зі знаменитою "Pucelle" Вольтера, якого П. уже в "Бове" іменує своею музою; з неї побрав П. і саму ідею викрити бездоганну "ліру" Жуковського "у єресі чарівної"; через неї він у перший раз познайомився й з манерою Ариосто й Пульчи (Morgante Maggiore; з її і її зразків він запозичив (теж у зм'якшеному виді) іронічний тон, нерідкі відступи, довгуваті ліричні введення й манеру одномоментно переносить читача з місця на місце, залишаючи героя або героїню в самому критичному положенні; з її ж узяті й окремі думки й образи. Читання магічних казок Антуана Гамильтона й лицарських романів, які в життєвому викладі "Bibl. des romans" повинні були бути відомі П. з юнацтва, так само як і близьке знайомство з "Душенькою" Богдановича, також мали вплив на "Руслана й Людмилу". Ще важливіше й несомненнее, як обґрунтував доктор Владимиров, конкретні запозичення П.