досточтимы перед очима Божиими.... і не просити молитов у них, як в, що мають, згідно із церковним переказом, відвага клопотатися про Світ, - анафема". Обліку про призивання С. збереглося й досі зберігається в християнських суспільствах, що відділилися з незапам'ятних часів від всесвітньої церкви, як то: несторианском, абиссинском, коптском і вірменському. Супротивниками цього навчання з'явилися магічні секти, що виділилися із західної церкви в середні століття раціоналістичні й. Лютер відторг шанування й призивання С. на тому, приемущественно, підставі, що спозирав у їхнього власного роду посередників меж Богом і віруючими, якесь посередництво виключалося його особистою, конкретною вірою. Йому видалося, що навіть і прославлені С. своїм засобом будуть віддаляти віруючих від триста, подібно тому, як отут на землі віддаляють їх від Нього члени церковної ієрархії. Тому він наполягав на думці, що шанування С. є приниженням нагород Ісуса Христа, як єдиного заступника меж Богом і людьми. С., по погляду Лютера - це лише примітні історичні особи, про яких необхідно згадувати із благоговінням, говорити з повагою, але до яких не можна звертатися з молитвою. Див. єпископ Сильвестр, "Досвід православного догматичного богослов'я" (т. V, Шев, 1891); митроп. мийок. Макарий, " Православно-Догматичне богослов'я" (т. II, Спб., 1883, 4 изд.); " Про призивання святих" ("Прибавл. до розчинений, святих батьків", ч. XV, 1856); Л. Єпіфанович, "Записки по викривальному богослов'ю" (Новочеркаськ, 1891); І. Трусковский, "Керування до викривального богослов'я" (Могильов на Дн., 1889).
Священна Римська Імперія німецької цивілізації (sacrum Imperium Romanum Nationis Teutonicae) - чудова політична установа, що зберегла в продовження 10 століть (800 - 1806) ту саму форму, ті самі домагання. Зовнішня історія імперії є, у суті, історія Німеччини від IX до XIX стол. і Італії в середні століття. По власному походженню, С. Римська імперія була церковної й німецькою; форму їй віддала нев'януча традиція глобального панування нескінченного Рима; німецькі й римські елементи, зливаючись, обумовлювали собою всеобъятный і відвернена вдача імперії, як центру й глави західного християнського миру. Початок священної Римської імперії ставиться до 800 г., коли Карл Величний був коронований римським царем. Подія це було завчасно підготовлене, але Карл не замислювався про відділення Рима від Константинополя: до 800-го року легітимною спадкоємицею Римської імперії була Візантія, відновлена Карлом імперія була продовженням старої Римської імперії, і Карл значився 68-м царем, спадкоємцем східної смуги конкретно опосля низложенного в 797 м. Костянтина VI, а не спадкоємцем Ромула Августула. Подія 800 г. з'явилося результатом угоди меж батьком, церковними й світськими сановниками й владикою. Карл практично мав імперію; він розпоряджався в Римі - столиці імперії (matrona imperii), був заступником церкви. Але Римська імперія значилася єдиної, нероздільної; коронування Карла, не проголошуючи відділення Заходу від Сходу, повідомляло Рим столицею як політичної, так і церковної.