Він пішов у човнах до дніпровських порогів, але пороги були зайняті печенігами. С. перечекавши до весни й знову спробував пройти пороги, але був убитий у бої печенігами, які, по переказу, зробили із черепа його чашу (972 г.). Порівн. Завитневич, "Вів. кн. київський. Ігорович і историч. значення його богатирських подвигів" (Київ, 1888);
Лева Диякона. Сиим же війнам присвячене особливе дослідження Черткова: "Опис війни вел. кн. С. Ігоровича" (М., 1843, і "Російський Історично Збірник", VI).
Блюзнірство (юрид.), як майнове зазіхання, спрямоване на священні або освячені предмети, містить у для себе два моменти: жадібну мету, характерну майнові зазіханням вообщем, і образа релігійного почуття віруючих. Звідси виникає відмінність поглядів на С. - як на дію, относимое до області релігійних зазіхань, і як на різновид майнових зазіхань, виділювану по особи м властивостям об'єкта й місця здійснення злодіяння. У римському праві поняття Sacrilegium мало й тісне, а велике значення. У першому змісті воно означало викрадення священних речей, хоча б і не зі священних місць, у другому - зазіхання на релігійне почуття вообщем. Канонічне право розширило це поняття до самих останніх меж у поділило його на sacrilegium personale - зазіхання на священнослужителів, locale - порушення недоторканності й плюси священних місць, і reale - С. у сучасному змісті. Таке велике усвідомлення sacrilegium перебігло у світське законодавство й трималося до 2 січня 1669 г. Цей крайній погляд був сприйняти зводом законів карних; його ж тримається діюче укладення про покарання. Проект карного кодексу ворачивается до думки старенького права. Редакційна комісія, повторюючи слова г. Бедогриц-Котляревского, визнає "прийняту действ. законодавством кваліфікацію даного злодіяння, що не витримує критики, тому, що поняті С. не є самостійне, а похідн, що складається з подій злодійства й грабежу, ускладнених особливими властивостями об'єкта й місця злодіяння". По визначенню 219 ст. улож. про нак., "С. зізнається всяке викрадення церковних речей і засобів як із самих церков, так і з каплиць, ризниць і інших постоялих і тимчасових церковних сховищ, хоча б вони перебували й поза церковною будовою". По способу діяння різняться насильное пограбування (коли воно не відповідає загальному поняттю розбою), викрадення зі зломом і викрадення без злому; по роду місця - викрадення із церкви або церковної ризниці, з каплиці або іншого церковного сховища й з особистого будинку або іншого місця; по властивості викраденого - викрадення предметів священних (обмежно обчислених у ст. 231), викрадення речей, освячених уживанням при богослужінні, і викрадення приналежних церкви засобів, свіч, ще не поставлених до образів або в панікадила, і інших не освячених уживанням при богослужінні речей. Згідне такій складній відмінності видів С., установлена непроста каральна система, по якій, починаючись від вищих виправних, покарання доходять до посилання в каторжні роботи на 15 ліг (ст. 220 - 226). Образа святині при С.