Ћюд повинен мати право в≥льне збиратис¤ дл¤ обговоренн¤ публ≥чних ≥нтерес≥в... ќсобист≥сть ≥ житло повинн≥ бути обгороджен≥ в≥д ус¤ких випадкових арешт≥в ≥ обшук≥в"... Ќа тих же принципных початках побудована французька ƒекларац≥¤ ѕрав людини й громад¤нина 1789 г.: "ус≥ люди народ¤тьс¤ й залишаютьс¤ в≥льними й р≥вними у власних правах...", ц≥ль ус¤кого пол≥тичного сусп≥льства Ї охорона природн≥х прав людини. ÷е сутн≥сть права на —., на власн≥сть, на схоронн≥сть ≥ на протид≥ю припиранию". ѕот≥м декларац≥¤ даЇ дуже ¤сн≥ теоретичн≥ визначенн¤ пон¤ть —. ≥ приналежност≥, при чому 1-ое з них зробилос¤ прийн¤тим у л≥тератур≥: "—. пол¤гаЇ в прав≥ робити все те, що не шкодить ≥ншим; тому використанн¤ природн≥ми правами кожноњ людину не маЇ ≥нших границь, не вважаючи тих, ¤к≥ забезпечують за ≥ншими членами сусп≥льства використанн¤ цими ж самими правами . ÷≥ границ≥ можуть бути визначен≥ лише законом... ¬ласн≥сть Ї право недоторканне й св¤щенне; н≥хто не можливо позбавлений його, х≥ба лише коли цього зрозум≥ло просить сусп≥льна необх≥дн≥сть, лег≥тимним методом установлена, ≥ за умови слушноњ винагороди". ƒал≥, у дек≥лькох особливих статт¤х декларац≥¤ в≥дкриваЇ особистий зм≥ст пон¤тт¤ —.; до його складу вход¤ть: —. в≥д випадкового арешту; право не зазнати покаранню по ≥ншому, ¤к по суду й на основами закону; повна —. сов≥ст≥, слова й печатки ( про право сходок ≥ асоц≥ац≥й не згадане). ”се це виражене в т≥й же теоретичн≥й, в≥двернен≥й форм≥, а не у форм≥ законоположенн¤ (напр. "¬≥льне пов≥домленн¤ думок ≥ погл¤д≥в Ї одне з б≥льш дорогоц≥нних прав людини"). ” т≥й же теоретичн≥й форм≥ ц≥ постанови вв≥йшли в конституц≥њ 1791, 1793 ≥ 1795 рр.; пот≥м вони пропали ≥з французьких конституц≥й ≥ т≥льки в один прекрасний момент виникли знову, у конституц≥њ 1848 г. ("‘ранцузька республ≥ка маЇ принципом —., р≥вн≥сть ≥ братерство; основою вона маЇ родину, прац¤, власн≥сть, публ≥чний пор¤док"). ¬иклад цих принцип≥в у форм≥ декларац≥й у нов≥тн≥х конституц≥¤х зам≥н¤Їтьс¤ формулюванн¤м тих же принцип≥в, що мають найб≥льш юридична вдача, а конкретно так назыв. "конституц≥йними гарант≥¤ми прав особистост≥". ”с≥м в≥домо про те, що в майже вс≥х конституц≥¤х обидв≥ форми зустр≥чаютьс¤ поруч; так, уже в конституц≥њ 1791 г. перебуваЇ положенн¤, що маЇ форму конституц≥йноњ гарант≥њ: "законодавча влада не може видати н≥¤кого закону, ¤кий парал≥зував би або перешкоджав зд≥йсненню природн≥х ≥ цив≥льних прав, перерахованих у д≥йсн≥й глав≥ й гарантируемых конституц≥Їю". ” конституц≥њ VIII г. невизначене й велике положенн¤ перших конституц≥њ про волю в≥д випадкового арешту зам≥н¤Їтьс¤ ч≥тким, повн≥стю юридично формульованим, тезою: " дл¤ того, щоб постанова про арешт могло бути наведене у виконанн¤, 1) у ньому зобов'¤зано бути точно зазначена причина арешту й закон, на ¤кому в≥н заснований; 2) воно зобов'¤зано виходити в≥д влади, законом на те вповноваженоњ; 3) воно зобов'¤зано бути оголошене особ≥, ¤ка зазнаЇ арешту, ≥ ц¤ особа зобов'¤зано одержати з нього коп≥ю". „астиною у форм≥ декларац≥й, частиною у форм≥ конституц≥йних гарант≥й ц≥ положенн¤ переб≥гли практично в ус≥ Ївропейськ≥ конституц≥њ XIX в.; ус≥ вони так або по ≥ншому визнають —.