у Великобританії. З тих пор Великобританія робиться традиційної державою С. особистості, в індивідуальності опосля того як протягом XYIII в. установилася повна С. слова, печатки й асоціацій. Усе це досягнуте методом неспішної боротьби; ніколи принцип С. особистості не був установлений у теорії повним і велике объемлющим вопросец юридичним актом; навіть британська література до XIX в. порівнянне не досить цікавилася вопросцем про права й С. особистості (у Локка й Блэкстона є, вообщем, варті уваги міркування по цьому вопросцу). Його розробкою особливо охоче займалася французька література XVIII в.; усього найбільше для неї зробив Руссо, по навчанню якого особистість має невід'ємні природжені права й може відчужувати відому їхню частину, але лише добровільно, засобом публічного контракту. Усе знають те, що але, цей же Руссо визнавав "необхідність існування суверена, який усе може; тому що суть верховної влади полягає в тому, що вона не можливо обмежена: вона може всі, або вона ніщо". Вчення про необмеженість влади країни й про природжені права людини поєднувалися в Руссо в надзвичайно незвичайну систему, по якій необмежений суверен - уряд - існує конкретно для охорони прав особистої С. Практичної й спільно теоретичною розробкою вопросца про особисту С. зайнявся конгрес Віргінії. що опублікував (1776) відому Декларацію Незалежності, за якою пішли практично дослівно її, що повторюють декларації інших американських колоній. Усі вони повністю перейняті духом навчання Руссо. У конституцію Сполучених Штатів (1787 - 89) вони включені не були; вообщем, у даній для нас конституції всього один тільки пункт - про політичні гріхи й про суд присяжних - має відношення до вопросцу про С. особистості. За те сиим вопросцем зайняті виправлення 1793 г. до тільки-тільки перед тем виданої конституції; ними забороняється конгресу видавати закони про впровадження якої-небудь релігії або про стиснення С. совісті, слова, печатки, сходок і асоціацій; народу надається право мати й носити знаряддя; забороняється військовий постій в особистих будинках у мирний час; зізнається недоторканість особи й житла. У ще найбільш повному й серйозному виді формулювання прав особистості полягає в конституціях окремих штатів; у більшій їхній частині, не виключаючи навіть конституцій, що одержали остаточну редакцію наприкінці ЇХ в., полягає повторення принципів Декларації Незалежності. Так, напр., 1-я глава конституції штату Каліфорнія 1879 г. прямо озаглавлена: "Декларація прав" і говорить: "усі люди від природи вільні й незалежні й мають якісь невід'ємні права, до яких належить право скористатися життям і С. захищати їх, право одержувати, мати й опікувати власність, право прагнути до схоронності й щастю й досягати їх... Вільне исповедывание релігії навічно забезпечується в цьому штаті... Використання актом про особисту С. (Наbeas corpus), що можливо припиняє лише у випадку бунта або ворожої навали... Право судитися трибуналом присяжних зобов'язано бути забезпечене для всіх... Кожний громадянин може вільно говорити, писати й на публіці виражати свої думки про весь, піддаючись відповідальності лише за зловживання сиим правом...