конкретно отут могла перейти з області бажань у реальність; але не слід забувати, що посередині лейбгусар П. зустрів 1-го із самих освічених людей ери (притім переконаного ворога всяких надмірностей), П. Я. Чаадаєва, який мав на нього потужний і доброчинний вплив у змісті виробітку переконань і вдачі;, що ну й прославився своїми витівками й "скифскою жаждою". П. Н. Каверін навчався в геттингенском інституті, і не даром же П. спозирав у ньому живе підтвердження того,
Що швидких витівок під легким покривалом
І мозок піднесений і серденько можна сховати (див. "Послання до Каверіна", у первонач. виді).
Дружні справи з лейб-гусарами й свежайшая пам'ять про війни 1812 - 15 рр. примусили й П. перед закінченням курсу марити про блискучий мундир; але батько, посилаючись на недолік засобів, погодився лише на вступ його у гвардійську піхоту, а дядько запевняв віддати перевагу службі цивільну. П., повидимому без особливої боротьби й невдоволення, відмовився від власної мрії й у віршах став підсміюватися над необхідністю "прекрасно мерзнути на параді". Його ще найбільше приваблювала надія "ховати покійну академію й Бесіду згубників російського слова" (лист кн. В'яземському від 27 березня 1816 г.); він рвався в бій, але в бій літературний. По схожому й дружнім зв'язкам, а ще найбільше по особистому почуттю й переконанню він був цілком на стороні послідовників Карамзина в Жуковського й вообщем усього новітнього й сміливого в поезії. Ще на ліцейській лаві він був палким "арзамасцем", у самих ранешних віршах вів війну з "Бесідою" і кн. Шаховским, і на них у перший раз вигострював свою дотепність. "Арзамас" оцінив його талант і запопадливість і вважав його завчасно своїм реальним членом. На суспільному випускному іспиті П. читав своє написане по обов'язку ( у дусі часу), але місцями глибоко искреннее вірш "Затишність". 9 червня 1817 г. пан з'явився в Ліцей, вимовив юним людям мова й обдарив їх усіх платнею (П., що як закінчив по 2-му рівню одержав 700 р.). Через 4 денька П. високим указом визначений у колегію закордонних справ і 15 червня прийняв присягу. Спочатку липня він виїхав у відпустку в Псковську губ., у село Михайловское, де рідні його проводили літо. Пізніше П. згадував, як він "обрадувався сільському життю, російській лазні, полуниці та ін.; але - продовжує він - усе це подобалося мені недовго. Уявите собі один факт про те, що я обожнював і досі люблю шум і масу". Уже за 2 недельки до кінця відпустки П. був у Петербургові й писав у Москву кн. В'яземському, що "нудьгував у псковській самоті". Але, і з короткострокового перебування в селі П. виніс кілька плідних мемуарів (знайомство з родичкою Ганнибалами й поетична дружба з мешканками, що примикає Тригорського). Життя, яке вів П. у Петербургові в продовження 3-х зим (1817-1820), була надзвичайно строката, на очі людей, погано розташованих до нього - навіть порожня, хаотична й аморальна, але у всякому разі багата різними враженнями. Він швидше вважався на службі, чим служив; жив зі своїми родителями на Фонтанке біля Покрова, у маленький кімнаті, оздоблення якої з'єднувало "ознаки житла юної світської людину з поетичним розгардіяшем ученого".