"–оманс" (" Ќадвеч≥р в ос≥нню пору непогожоњ"), в≥д ¤кого п≥зн≥ше, по безпам'¤тност≥, отрешалс¤ сам творець. ” перш≥ (1814 г.) в≥ршах вражаЇ також передчасний розвиток емоц≥йност≥ (" ƒо Ќатал≥", " ƒо юний акторц≥", " расун≥, ¤ка нюхала тютюн"). “а под≥¤, що в≥рш≥ 15-л≥тнього ѕ. потрапили до друку, не могло надзвичайно дуже висунути його меж товаришами: редактори тих пор надзвичайно обожнювали заохочувати молод≥ таланти, особливо з не поганих пр≥звищ, ≥ 1-ое в≥рш ƒельвига написано було ще ран≥ше.
јле от настав денек сусп≥льного ≥спиту 8 с≥чн¤ 1815 року (перех≥дного в старший клас), на ¤кий прињхав ƒержав≥н. ѕушк≥ну повел≥ли прочитати власний в≥рш: "ћемуари в  орол≥вському —ел≥", написане ( за порадою √алича) у державинском ≥ нав≥ть частково ломоносовском стил≥ (але м≥сц¤ми з≥ справжн≥м почутт¤м, дуже й прекрасно вираженим), у славу  атерини, њњ сп≥вака ≥ њњ переможного онука. ƒержав≥н був розчулений, бажав об≥йн¤ти поета (¤кий ут≥к, внасл≥док юнацькоњ соромливост≥) ≥, мовл¤ть, визнав у ѕ. г≥дного дл¤ себе спадкоЇмц¤. ÷ей в≥рш, за повним п≥дписом творц¤, було написано в "–оссийсском ћузеуме", ¤кий у тому ж роц≥ розташував ≥ ще нисколечко добутк≥в ѕ. ≤з цих пор ѕ. здобуваЇ попул¤рн≥сть ≥ за ст≥нками л≥цею, що примусило дивитис¤ на нього ≥ншими очима ≥ його самолюбних батьк≥в, лише що, що переселилис¤ в ѕетербург на незм≥нне проживанн¤. ти-л≥тн≥й л≥цењст в≥ддавс¤ поез≥њ, ¤к покликанню, тем найб≥льше, що через батька й д¤дька в≥н мав можлив≥сть познайомитис¤ особисто з њњ б≥льш почетаемыми њм представниками: до нього в л≥цей зањжджали ∆уковський ≥ Ѕатюшков, п≥дбадьорювали його й давали йому ради ( особливо дуже й благотворно був вплив ∆уковського, з ¤ким в≥н стр≥мко й близько з≥йшовс¤ в л≥тню пору 1815 г.; див. стих. " ƒо ∆уковського"). ƒоктори починають дивитис¤ на нього ¤к на майбутню попул¤рн≥сть; товариш≥ розсп≥вують хором ¤к≥сь його п'Їси в л≥цењ ж покладен≥ на музику. ” власних досить незл≥ченних в≥ршах 1815 г. ѕ. уже усв≥домлюЇ силу власного таланта, висловлюЇ глибоку вд¤чн≥сть муз≥, ¤ка скрасила йому житт¤ божественним дарунком, марить про тихе житт¤ в сел≥, за умови задоволенн¤ творч≥стю, але част≥ше представл¤Ї себе еп≥курейцем учнем јнакреона, вихованцем млостей ≥ л≥н≥, поетом хтивост≥, ≥ осп≥вуЇ гул¤нки, ¤к≥, очевидно, були ще шикарнее й многочисленнее в його у¤в≥, чому в реальност≥. ” цей час у ѕ. починаЇ виробл¤тис¤ здатн≥сть справжнього художника пересел¤тис¤ ц≥лком у далеке йому св≥тогл¤д, ≥ в≥н переб≥гаЇ в≥д особистоњ л≥рики до безсторонньоњ (див. стихотв. "Ћицинию") ≥ нав≥ть до епосу ("Ѕова", " озак"). —уд¤чи з уривка його л≥цейських записок (изд. фонду, V, 2), написане њм цього року представл¤Ї собою лише малу частину загаданого або початого: в≥н обм≥рковуЇ геройську поему ("≤гор ≥ ќльга"), починаЇ комед≥ю й пише пов≥сть у род≥ фантастикотенденциозных пов≥стей ¬ольтера, ¤кого вивчаЇ дуже серйозно. —тих ѕ. стаЇ ще найб≥льш розк≥шним ≥ легенею; м≥сц¤ми образн≥сть виражень доходить до незвичайноњ в наш≥й нов≥тн≥й словесност≥ ступен¤ ("ћр≥йник"); зате м≥сц¤ми ( особливо в харцизьких, псевдокласичних в≥ршах, напр.