Історія сатиричного елемента в різних добутках російської літератури склала б, у суті, більш колоритну й відповідну сторону російської громадськості, і конкретно тому не могла бути дотепер представлена в достатній повноті. Окремі зауваження по теорії С. розвіяні в статтях про видатних сатириків, особливо про Кантемира (Жуковського - "Твору", т. 5, Галахова - "Отеч. Зап.", 1849 г., №11, Дудышкина - "Сучасник", 1848 г., № 11). Порівн. також Бєлінський, "Твору", т. VIII ( про С. у російській літературі); Добролюбов, "Російська С. у століття Катерини" ("Соч.", т. 1); Пятковский, "Нариси з історії російської журналістики" (у книжці " З історії нашого лит. і суспільств, розвинена", Спб., 1888); Афанасьєв, "Російські сатирич. журнальчики" (М., 1859); Нагуевский, "Римська С. і Ювенал" (Митава, 1879) і ряд ін. робіт, присвячених Ювеналу; Bautain, "De la satire" (1816); Viollet-leduc, "Histoire de la satire en France" (в "Oeuvres" Матюр. Реньє, 1853); Ch. Lenient, "La S. en France" (1859 - 1866, 2 отд.); Schade, "Satiren and Pasquille aus der Reformationszeit" (Ганновер, 1863); Erich Schmidt, "Der Kampf gegen die Mode in der deutsch. Litteratur des XVIII J." ("Im neuen Reich", 1880,. №39); Schneegans, "Geschichte der grotesken S." (Страсбург, 1894).
А. Треба сказати те, що горнфельд.
Сатири (saturoi) - у грецькій міфології лісові й гірські парфуми, що персоніфікували просту грубу силу природи, що виражається у тваринних атрибутах їх зовнішнього виду. По Гесиоду, вони мають загальне походження з гірськими німфами й куретами й характеризуються поетом як жалюгідна й ні в чому нездатна порода. Дурнуваті, шахраюваті, схильні до витівок, ласі до вина й дам, швидкі й полохливі, вони сполучають у для себе характеристики стихійних демонічних сил і цапиної натури, на що показує саме ім'я (козел). Вони різняться дуже розвиненими членами, мають тупий ніс, гострі цапині унії, скуйовджену й щетинисту вовну й сзаду маленької хвіст. Вони живуть у лісах і горах, проводячи час у полюванні, танцях і вправах музикою; іноді вони вспугивают і розганяють череди, або підстерігають німф, або беруть участь у Дионисовых мандрівках, стрибають, п'ють і роблять різні дурнуваті витівки. Їхній танець, що називався сикиннис, складалася з ритмічного ряду стрибків, внаслідок що й самі вони називалися стрибунами. Музика С. була сільська, пастушача; інструментами служили сиринга, флейта, цимбалы, кастаньеты й волинка. л людям С. були нерідко агресивні, переслідували дам, були у вигляді домовиків і т.п. У свиті Диониса С. були обов'язковими учасниками оргії й супутниками бога, а тому самими живими й звичайними представниками Дионисова культу. Вообщем козел був звіриним, присвяченим Дионису (тотемом бога), внаслідок що хор виконавців Дионисовых дифірамбів складався із С. У зв'язку із сиим якісь (акад. Веселовский, "Три глави з історичної поетики", Спб., 1899) схильні творити в С., що виступали на Дионисовых святах у якості виконавців обрядового дійства - ряжених, костюмчик яких узятий у тотема чествуемого бога.