У візках, схованих ликом, вони безупинно перебігають із місця на місце по безмежних рівнинах. Де відшукають місце; придатне для корму худоби, там розставляють у коло свої візки й харчуються, як дите тварини. Як пасовище виснажиться, вони скитаются далекі, зі своїми пересувними городками візків, у яких народяться й виховуються їхні малята, відбуваються шлюби й усі інші прозаїчні справи. Куди б не штовхнула їхня доля, вони всюди в себе будинку, женучи перед собою череди великої й маленької худоби й найбільше опікуючись про коней... Слабенькі за віком або підлозі посиживают близько візків і виконують домашні роботи, а люди вікові й здоровіші постійно на жеребцях. З юнацтва звичайні до верхівкової їзди, вони почитають безчестям собі ходити пішки". Слов'янство С., всупереч показанням старих і середньовічних письменників про їхній бродячий стиль життя й зовнішніх ознаках, відстоюють у російській літературі Венелин, Забєлін, Самоквасов, Іловайський. У римській історії один із сарматських народів - роксолани (Sarmatica gens, по Тациту) - нерідко є до кінця IV в., при чому римські царі піддобрюють роксоланских владар подарунками. В 69 - 70 г. по Р. Хр., при імператорі Веспасиане, ці С. були частиною винищені в Мезии (нын. Усе знають те, що сербія), частиною вигнані звідти римськими легіонами; за словами Тацита, сарматська доблесть роксолан не послужила їм ні до чого: битися пішими вони нездатні, а конячки їх із приводу бездоріжжя падали й грузнули. Правитель Адріан очистив від роксолан Дакию (117 - 118 г. по Р. Хр.), але пізніше уклав з ними мирний контракт. Хоча вони згадуються ще в XI в., але з половини I в. до Р. Хр.; замісце їх, як найсильніший сарматський люд, заступають языги, із Чорноморського узбережжя, що рушили через Карпати, що й ствердилися меж Дунаєм і Тиссою. Звідси С., укупі з німецькими племенами, дуже хвилювали римські володіння при Домициане й Марку Аврелії; війна римлян з ними називалася маркоманскою, германскою, сарматскою. З языгами М. Аврелий уклав мир. Починаючи з III в. сарматські племена відтискуються готами, пізніше гунами. Имп. Аврелиан поступився їм Дакию в 274 г. Тем не найменш із С. воювали царі: Аврелиан, прозваний сарматським, Проб, Диоклетиан, Костянтин Вів. і ін. В IV в. уся Сарматия увійшла до складу готського королівства, До кінця цього сторіччя готське королівство було зруйновано гунами, що ввійшли з Азії через Дон; ім'я С. зникає. Відомості про С. у часи римської імперії доповідають Тацит, Амм. Марцеллин, Приск, Евнапий, Йордан, Зосим і ін.
Література. Не вважаючи старенькых творів Потоцкого, Жоры, Укерта, Маннерта, Кольстера, Шафарика, Мюлленгира. см. Було б погано, якби ми не відзначили те, що й. Е. Забєлін, "Історія рос. життя" (М., 1876, I); Sadowsky, "Handelsstrassen der Griechen u. Romer" (Ієна, 1877); Д. І. Иловайсrbй, "Розвідки про початок Русі" (изд. 2е, М., 1882); В. Г. Васильевский, " Про надумане слов'янство гунів, болгар і роксолан" ("Журн. Мін. Нар. Просв.", 1882, № 7); Bс. Ф. Міллер, "Осетинські етюди" (III, М.; 1887); Л.