робилися з так назыв. єгипетської папки - шарів полотна, склеєних известкой; отут по білосніжному тлу розписувалися зображення божеств, особливо Исиды й Нефтиды, у вигляді яструбів, що простирають крила над покійним. У саисскую еру кам'яні С. домагаються надзвичайно величезних розмірів, мають як форму ящиків, так і антропоїдну; на перших нерідко висічена вся книжка " про те, що в пеклі"; гнітюча маса зображень, хоча й копітко виконаних, стомлює око. Деревні С. даної нам ери - також 2-ух типів, при чому часто обоє з'єднані. На кришках чотирикутних С. нерідко зображувалася сонячна барка, ваблена кобчиками й шакалами, на груди антропоїдних - жахливий трибунал або мрець, що вводиться в суспільство богів Тотом. Тексти запозичилися із Книжки мертвих. Усе знають те, що в греко-римський час деревні С. у формі мумій ухвалюють большею частиною кутасту форму; вони розписуються час від часу зображеннями із книжки " про те, що в пеклі", час від часу просто фігурами божеств, виконаними недбайливо. У той же час усе найбільше заходить у моду наділяти мумію в писані завіси, замісце чохла або внутрішнього С., і покривати особа художня виконаним восковими фарбами портретом, замісце колишніх рожевих або золотих масок. С. зустрічаються й у християнський час; в Musee Guimet у дійсний час є нисколечко писаних С. коптских ченців. Не вважаючи 2-ух пануючих типів час від часу зустрічаються й інші: С. Рамсеса III у Лувре виготовлений у формі овалу при королівському імені; на Синае знайдені С. у формі 2-ух з'єднаних глиняних посудин (у руанском музеї); грубі глиняні С. частково у формі мумій, бували, що перебуває в провінційних городках Дельти. Див. W. Schmidt, "Sarcophages Egyptiens" (в "Transact, of the IX Congress of Orientalists", II); Budge, "The mummy" (Кембридж, 1893); Steindorff, "Grrahfunde des mittleren Reichs". Докладні описи окремих С. див. у каталогах і виданнях музеїв і колекцій, що перебувають у російських музеях - в "Inventaire" В. С. Голенищева й в XI т. "Записок Вост. Отд. Арх. Общ."). Видані у фарбах С. лейденського музею в натуральну величину - в Leemanus "Monuments de Leyde" (т. III і вип. 31 і 32).
Фінікійські С., якими багатий Луврский музей, представляють антропоїдний тип, близький до єгипетського саисской ери; якісь із них, напр. базальтовий царя Эшмуназара, відшуканий в 1850 г. у сидонском некрополі - навіть єгипетської роботи. Усе давно знають те, що більша їхня частина з білосніжного мармуру й знайдені під час експедиції Ренана.
Б. Тураев.
Сармати, Савроматы (Sarmatai, Sauromatai) - ім'я частиною етнічн, що позначає окрему народності, частиною географічне, під яким у різний час і в різних письменників розуміли різні народи, що не перебували в спорідненні меж собою, що й населяли невідомі для старих греків і римлян неосяжні місця сьогоднішньої Рф, частково східної Німеччини й Австрії. С. заурядно зближалися зі скіфами, давши дві народності, близькі одна іншої по місці проживання й по походженню. По Геродоту, С. жили на тій стороні р. Дону (Танаиса) і Азовського моря (Меотида), там, "де немає вже Скифии", на просторі в 15 днів шляху від кута Меотийского оз.