У Греції, кам'яні С. спочатку не вживалися; трупи загиблих, коли їх не віддавали спаленню, клали в деревні труни, які ставилися в похоронні склепи, складені із цегл або пластинок обпаленої глини. Дійсні саркофаги з'явилися в греків пізніше, в олександрійську еру. Те були величезні, вирубані з мармуру й по більшій частині архітектурно розчленовані гробниці, у вигляді храмів, з виробленими на кришці фронтонами й зі скульптурними прикрасами на внешной стороні стін. В етрусків, роль С. гралися так назыв. похоронні цисти - маленькі теракотові або алебастрові ящики, або, точніше, посудини для зберігання попелу небіжчиків, пофарбовані в темний або чорний колір, з рельєфними зображеннями на лицьовій стороні й з полулежащею фигурою покійного на кришці. Римляне в часи республіки й при перших царях ховали власних небіжчиків надзвичайно зрідка, тому що в ту пору сожигание трупів було в загальному вживанні, і лише для особливо принципових і авторитетних осіб виготовлялися кам'яні гробниці, прототипом яких може служити лежачий у Ватиканському музеї, у Римі, доричного стилю С. Луция-Корнелія Сципиона-Барбата, що був консулом в 298 г. до Р. Хр. Потім, коли поширився звичай ховати небіжчиків, не віддаючи їх вогню, римські С. запозичили свою форму від грецьких, а конкретно одержали вид мармурових пореже порфірових і ін.) ящиків зі збіжними під прямим кутом або округленими вертикальними стінами, з рельєфними зображеннями на фронтальній і бічних сторонах, що ставляться до життя й діяльності покійного, або, що представляють міфологічні сюжети: эротов, нереїд, вакхические сцени, епізоди зі сказань про богів і героїв, більшою мірою такі, які виражають ідеї про швидкоплинність людської життя й про загробне існування (напр. легенди про Адоніса, Эндимионе, Фаетоні, Альцесте, Мелеагре, Психее та ін.). Посередині римських С., що дійшли до нас вообщем у значимій кількості, зустрічаються примітні по художності власного виконання, але є багато й таких, які захоплюючі єдино по змісту власних рельєфів. С. перших християн спочатку нисколечко не відрізнялися від язичеських і навіть утримували їхню скульптурну орнаментацію, з усуненням з її тільки тих зображень, які суперечили духу новітньої релігії; але рівномірно ця орнаментація уступала своє місце християнським емблемам і сценам з історії Старого й Новітнього Завітів. До римських С. наближалися за формою також гробниці, що містилися в романських і готичних церквах у середні століття. прямо до XVI стіл.
А. З-В.
Саркофаги єгипетські. - Форма їх була обґрунтована релігійними виставами. Віра в безсмертя змушувала оточувати мерця обстановкою земному життя; звідси гробниці з їхнім розписом, оздобленням і реманентом, звідси ж і С. у формі чотирикутних ящиків, що нагадує будинок, зі скульптурними або намальованими подобами дверей. З іншої сторони віра в потрібну умову цього безсмертя - збереження всіх складових частин людської організації - змушувала клопотати про збереження тіла методом перевтілення його в мумію й, на варіант псування або втрати крайньої, про спорудження статуй з портретними рисами покійного, а також про приміщення мумії в труни, що мають форми мумії - так назыв.