із глибини моря виходити до берегів держав, розташованих по берегу Атлантичного океану на дуже куций час, після цього знову губиться. Найбільш вірним є припущення, що С. приходить слідом за звірин, що служать їй їжею. Лов С. робиться плавними мережами з дуже маленького вічка із уживанням для принади С. тріскової ікри: зерна крайньої, заготовлюваної взапас у солоному виді, викидаються жменями в море; С., накидаючись на це смачне блюдо, попадає в мережу.Свеже піймана риба в той же денек надходить на консервні фабрики, яких по берегу Бретані (Франція) розміщена дуже величезна кількість. Отут рибі відрубують голову, кладуть на 1 годину в розсіл, відмивають, просушують, вмочають у кипляче масло (маслинове з домішкою, заурядно, бавовникового або арахісового), укладають у бляшані коробки, заливають маслиновим маслом, запаюють герметично й піддають у звичайному казані або автоклаві дії найвищої температури й консерви С. у маслі готові. Коробки для С. робляться тільки чотирикутні: цільні, половинні й 1/4; усього найбільше готується крайніх, на які йде 10 - 12 рибок, вагою в 1/4 фн. Реальний смак С. сприймає через 2 - 3 місяця лежання в ящиках. Сардиночный промисел у Франції має величезне значення: майже всі тыщи човнів займаються ловом С., 10-ки тыщ пудів тріскової ікри ввозиться у Францію тільки для лову С., сотки тыщ кіло різного масла ввозиться для сардиночных фабрик, майже всі тыщи рук зайняті створенням посуду й самих консервів, так що недолови, що зауважуються час від часу С. надзвичайно чутливо відбиваються на добробуті всієї маси зацікавлених осіб. Експорт С. із Франції домагається 12 милл. кіло, найбільше чому на 20 милл. франків. Під іменуванням С. і на зразок їх наготовлюють і іншу рибу: так у Североамерик. Соед. Штатах мільйони коробка С. готовлять із юний оселедця (Cl. harengus), у Рф (Балаклава) російські С. у маслі готовлять із хамси або анчоуса (Engraulis engrasicholus); зрештою, під іменуванням російських С. в Австрії й Німеччини циркулює маленька порода оселедця (кілька), приготовлена на зразок анчоусов з особливим гострим соусом. Усі ці консерви нічого загального, не вважаючи найменування торговельного, із С. не мають; не вважаючи гарного методу виготовлення її у Франції, виробленого роками, саме м'ясо С. у значимому ступені забезпечує смак консервів з даної нам риби.
Н. Б-Н.
Саркофаги - сначало заголовок вапняного каменю особливої породи, який, за словами Плины ("Hist Natur.", XXXVI, 27), добувався біля Accoca, у Троаде, і мав властивість протягом не найбільше як сорока днів знищувати без залишку укладене в ньому тіло небіжчика, навіть його кістки, крім зубів. Цей "телопожирающий" камінь в античні часи вживався в большенном кількості для виробництва трун у тих варіантах, коли трупи небіжчиків не спалювалися, а ховали. Потім, у пізнішу еру давньогрецької й римської культури, заголовок С. перебігло вообщем до всяких гробниць, з якого матеріалу не могли бути вони виготовлені. Самі ранешние з, що дійшли до нас С. належали єгиптянам.