фарби вообщем темніють. Більш голова, що вертикально коштує, з маленькими, ниткоподібними вусиками й дуже розвиненими синіми щелепами прикрита зверху й сзаду тупим відростком переднеспинки (pronotum), по середині якої тягнеться маленької, поздовжній гребінь. Грязно-зеленуваті або буруваті надкрила поцятковані невірними по більшій частині квадратними плямами найбільш темного кольору (цей строкатий візерунок ухвалюється народом за загадкові написи), а нижні крила, що складаються веерообразно, прозорі із зеленим заурядно кольором. Ноги задніх ніг буруваті із синіми й темними плямами, на внутрішній стороні гомілки жовті або червоні. Самці заурядно менше самок і різняться від них, як у всіх саранових, придатками черевця: у перших загнутий наверх кінець черевця має дві трикутні пластинки й дрібні хвостові придатки (cerci), у самки ж на кінці черевця видаються ще дві пари товстих гачків яйцеклада.
Географічне поширення. Розрізняють три області поширення С.: 1) місця, де вона зустрічається раз у рік у всіх стадіях розвинена, і звідки поширюється по периферії; 2) місця, куди С. залітає в якісь роки, відкладає яйця й може вообщем існувати нисколечко років і 3) місця, куди С. залітає, але не може давати потомства на наступний рік. Місця першого роду, так наз. "гнездилища" С., перебувають основним образом у плавнях рік і озер з рясною очеретяною рослинністю, в Арало-Каспийско-Понтийской низовини. Більш відомі "гнездилища" у дельтах і низов'ях Дунаю, Кубані, Тереку, Волги, Уралу - у Європейській Рф і Сир- і Аму-Дар'ї, Чу, Або, Таласу, Зеравшану - в Азіатській; також по берегах майже всіх озер цього району: Очерет-Самарських, КараКульских, Балхашу, Алакуль, -би-Нір і т.п. У роки особливого розмноження С. поширюється з таких гнездилищ в усі сторони, при чому на північ хмари її залітають до 54 - 55 (Сувалки, Двінськ) паралелі, але відкладати яйця й плодитися в течете декількох років С. може в місцях з найбільш підходящими для цього критеріями, посередині яких головну роль, очевидно, відіграє температура, і зокрема середня темп. весни й літа; по останній мері північна границя поширення З. у Рф збігається з ізотерою червня в 16° і проходити через губ. Чернігівську, Курську, Воронезьку, Тамбовську, Самарську й Оренбурзьку й до В через Тургайскую, Акмолинскую й Семипалатинскую обл., у зап. Китай. Уявите собі один факт про те, що у всіх цих місцях С. виникає порівнянне зрідка й існує заурядно недовго; у місцях же, що лежать південніше, близько гнездилищ, С. виникає практично кожне п'ятиліття й приносить суворі ушкодження. Більш нерідко й дуже зазнають нападу С. губ. - Бессарабська, Херсонська, Таврическая, Обл. Війська Донського, Кубанська, Терская, Ставропольська, Астраханська губ. Уральська обл., Туркестан і Семиречье. Виникнення С. у большенных кількостях буває отут часом ( для Бессарабії, напр., через 10 - 12 років), досягаючи в пізнаваний рік власного maximum'а й потім рівномірно зменшуючись до непомітності. Причиною такої періодичності одні вважають метеорологічні коливання, що коштують у зв'язку з повторюваним підвищенням і зменшенням сонячних плям (Кеппен), інші приписують це діяльності паразитів (Фарбар, Россиков).
Розвиток і спосіб життя.