Мама П., Надія Осипівна Ганнибал (1775-1836), була на 4 роки молодее дружина. Основоположником її прізвища був "арап Петра Величного", абиссинский князек, Абрам Петрович Ганнибал. Він загинув в 1781 г. генерал-аншефом і александровским кавалером, залишивши 7 людей дитинок і поболее 1400 душ. Це була "мягенькая, полохлива, але запальна абиссинская натура", похила " до немислимої, непродуманій рішучості" (Анненков, "П. в Александровську еру", стор. 5). Сини його успадкували його запальність; кріпосних людей, що збудили їхній гнів і ними покараних, "виносили на простирадлах". Двоє з них, Іван і Петро (якого поет відвідав у його селі в 1817 г.; див. изд. фонду, V, 22), достигнули більших чинів, але при всім цьому Петро писав зовсім малограмотно. 3-ий брат, рідний дід поета, Осип (він же і Януарий), одружений на дочці тамбовського воєводи Пушкіна, Марье Олексіївні, одружився, мовлять, удруге, підробивши свідчення про погибель подружжя. Марья Олексіївна ремствувала государині, і права її були відновлені. Вона жила в с. Захарові, із власною дочкою Надією, під заступництвом власного шурина й хресного батька дочки - Івана Абрам овича Ганнибала, будівельника Херсона й наваринского героя. Марья Олексіївна була гарна дама й гарна господарка сільського старорусского складу, але дочка свою вона розпестила порядком; "що сказало характеру юний прекрасної креолки, як її пізніше називали у світлі, той колер запальності, завзятості й примхливого властолюбства, який зауважували в ній пізніше й сприймали за твердість вдачі" (Анненков). Дружина власного Надія Осипівна так забрала в руки, що він до старості курив секретно від неї; до дітей я прислуг бувала безмірно жорстока й володіла здатністю "дутися" на тих, хто збудив її невдоволення, цілими місяцями й поболее (так, з нащадком Олександром вона не розмовляла ледве чи не цілий рік). Господарством вона займалася практично так само не досить, як і подружжя, і подібно йому жагуче обожнювала світло й утіхи. Звичайно ж, усі ми дуже добре знаємо те, що коли Пушкін переїхали в Петербург, будинок їх "постійно був навиворіт: в одній кімнаті багата древная меблі, в іншої порожні стінки або солом'яний стілець; незліченна, але обірвана й сп'янена двірня з надзвичайною неохайністю; старі рыдваны з худими шкапами й нескінченний недолік у всьому, починаючи від засобів до крайньої склянки". Приблизно така ж було їхнє життя й у Москві, але там це не в такому ступені кидалося в очі: майже всі безбідні дворянські родини жили схожим образом П. відрізнялися від інших лише большею, так сказати, літературністю; щодо цього тон давав Сергій Львович, який і зі своєї ініціативи, і через брата Василя був у дружбі з майже всіма літераторами й тодішніми грамотіями; у його будинку навіть камердинер придумував вірші.
У ранешном дитинстві Олександр П. не лише не представляв нічого відомого, але власною неповороткістю й мовчазністю доводив до відчаю мама свою, яка обожнювала його ще менше, коли сестру його, Ольгу, і молодшого брата, Леву (1806 - 1852).