ремствує на самітність у тиші ночі; 68-ой, що представляє частину вірша, у якому С. передвіщає безвісну долю дамі, далекої культу муз; 85-ой, присвячений дочки; 9 З-Й, присвячений красуні, яка рівняється з "рум'яним яблучком, що зростають на самій верхівці найвищого дерева: забули його зірвати садівники... Вообщем не забули: вони не могли його дістати"; 95-ый - відозва до вечірньої зірки ( 62-е вірш Катулла являє собою наслідування цьому фрагменту). З інших добутків С. був відомий у стародавності збірник эпиталамиев (= пісні перед спальнею), у яких поетеса вустами хору виражала побажання шлюбного щастя своїм подругам. Ці вірші відрізнялися не стільки пристрасністю, скільки наївністю й простотою тону; особливо властиві фрагменти 91 і 98. Гарну характеристику эпиталамиев С. ми маємо в Гимерия (Orat., 1, 4), який користується при всім цьому видами й вираженнями оригіналу. Гімни С. не мали, очевидно, справи до культу й носили особисту вдачу; їх називали закличними (klhtikoi), тому що в кожному призивалося какоелибо божество. Зрештою, С. приписуються елегії й епіграми. Таке зміст сапфической поезії, що заслужила повне визнання й поклоніння ще в стародавності. Так, Солоний, почувши на бенкеті одне з віршів С., негайно вивчив його назубок, при чому додав, що він не бажав би вмерти, не знаючи його на пам'ять. Платон, в одній із приписуваних йому епіграм (20), іменує С. десятою музою. Тверезий Страбон іменує С. дивом (Jaumaston ti crhma) і затверджує, що даремно було б знаходити у всьому ході історії даму, яка могла б витримати, хоча приблизно, зіставлення із С. у поезії. Дионисий Галикарнасский, у творі "Decomposition verborum", іменує С. поряд з Анакреонтом і Симонидом, як представницю мелодійного стилю. За словами Деметрия ("De elocutione", 132 і 166), вірші С. повні любові й весни. Зрештою, згаданий 2-ой фрагмент, переведений Катуллом, що й відбився в 104 і сл. віршах 2-ой ідилії Феокрита, заслужив величезну похвалу Лонгина (" Про піднесений", с. 10). Поезія С. мала величезний вплив коли не по змісту, то за формою, на Горация, виразника форм грецької лірики в римській літературі, і на Катулла, схожого С. за духом співака ласкавих емоцій і страстей. По багатству ритму поезія С. ставиться вище поезії Алкея й інших меликов. На противагу доричній хоровий ліриці, монодическая лірика эолян допускала лише або однорідні системи, або строфи, що полягає з дистихів і тетрастихов; але відсутність контрасту викупалася ніжністю й плавністю ритму. Переважним розміром у вірш. С. був логаедический, тобто дактилотрохаический, з його різновидами, з яких більш нерідко зустрічаються: логаедическая пентаподия (- І-І-І-), іменована Сапфическим віршем по перевазі (Sappnicon Hendekasyllabon), Адонийский стих (- ИИ-І), ферскратеи, паремиак, просодиак, асклепиадеи, гликонеи, хоріямби й ін. (див. Westphal і Gleditsch, "Аllgemine Theorie der Griochischen Metrik" III, 2, 50, Лпц., 1889). Необхідно підкреслити те, що в області музики С. приписується винахід плектрона (палички, засобом якої перебиралися струни музичного інструмента) і миксолидийской палітри (h, з, d, е, f, до, a, h), яка потім перебігла в драму.