Цей світогляд був висловлений ще в стародавності, філософом кінця II століття по Р. Хр. Максимом Тирским, в 24-м його міркуванні. Так само найбільше чому можливо, що й ревнощі С. до своїх суперниць, Иорго й Андромеді, викликана була не почуттям незадоволеної любові, а почуттям змагання на ґрунті поетичного й музичного мистецтва. С. організувала кружок дам і жінок, об'єднаний служінням музам; вона сама йменує власний будинок будинком муз, moisopolov oikia; на ґрунті поклоніння вроді й служіння мистецтву й могли створитися ті незаплямовані любовні справи, які відкриває нам поезія С. Вона звертається до дівиць у тих же вираженнях, у яких Алкей звертався до юнаків. Сучасники С. не спозирали в цьому нічого негожого: поетеса скористалася повагою Алкея, Солона, потім Платона й інших видатних людей стародавності; митилонцы поміщали на власних монетах її зображення. З віршів її виявляється, що вона була гарна мама й чоловіка. У добутках С. особисті переживання перепліталися, при тому, із зображеннями емоцій і положень, зроблених творчою фантазією; реальність мішалася з вимислом, як в Анакреонта й Архілоха. Літературне потомство не потрудилося відокремити реальність від вимислу; тому на ряді з Фаоном і Алкеем у число обранців С. потрапили Анакреонт, що жив на 60 років пізніше її, і Архілох з Гиппонактом, розбиті друг від друга проміжком в 150 років. З новітніх учених суворіше всіх відніс до С. Мюр, у власній "History of greck Litterature" (III, 315, 496). Збірник добутків С. полягав, в олександрійський період, з 9 книжок, розташованих частково по метричних рубриках, частково по видах мелосу. Необхідно підкреслити те, що обумовлена прогресом особистості на ґрунті групового руху, "поезія С. була присвячена любові й вроді: вроді тіла, жінок і эфебов, урочисто состязавшихся з нею в храму Геры на Лесбосі; любові, відверненої від брутальності фізіологічного пориву до культу почуття, що надбудовувався над вопросцами шлюбу й підлоги, що зменшувала пристрасність вимогами естетики. афекту, що викликав аналіз, і віртуозність його поетичного, умовного вираження. Від С. вихід до Сократа: не даром він називав рє власною наставницею у вопросцах любові" (акад. А. Веселовский, "Три глави з історичної поетики", 1899, стор. 92). І навіть не треба й говорити про те, що нескінченні мотиви й теми даної нам поезії - соловей, троянди. Харити, Ерот, Пейто; весна - зустрічаються посередині залишків добутків С. на кожному кроці. Особливо любить С. троянди: тому у вінку Мелеагра (Anthol. Palat. IV, 1, 6) їй присвячена ця квітка. Тон поезії С. - серцевий, місцями жагучий і рвучкий, дочти всюди довірливий і безыскусственный, у стилі народної пісні. Необхідно відзначити те, що до нашого часу дійшло близько 170 фрагментів, у тому числі один цілий вірш. Особливої уваги заслуговують наступні фрагменти (по 4-му виданню Бергка, "Poetae Lyrici Graeci", т. III): 1-ый, що представляє собою єдине целое стихотворение, що дошедшее до нас С., у якому поетеса, скаржачись на байдужість до неї дівиці, кличе на допомогу Афродіту (російські переклади в прозі - Пушкіна, у віршах - Водовозова, 1888, і Корша, М., 1899, у його творі "Римська елегія й романтизм"); 2-ой, у якому поетеса, мучимая ревнощами, відкриває свої почуття ( 51-е вірш Катулла представляє собою злегка модифікований переклад цього фрагмента; російський переклад його в прозі зберігся в попередній зошиті Пушкіна); 3-ий, що містить усередині себе зіставлення якийсь кросотки з місяцем, перед яким блякнуть зірки; 28-ой, звернений до Алкею, у відповідь на його любовне визнання; 52-ой, у якому С.