Італієць Филиппо Сассетти, що прожив в Індії 5 років (1583 - 88), доповідає в листах на батьківщину (напечат. лише в 1855 г.) про мову "Sanscruta", його особливостях, составі абетки, і навіть про подібність його з европ. мовами. За ним іде ряд місіонерів, що вивчали С. і новоіндійські мови в просвітніх цілях, що й повідомляли, у власних повідомленнях, досить докладні відомості про С. і инд. літературі. Roberlus de Nohilibus або Roberto de Nobili (1620) неперевершене досліджував С. і дравид. мови; він носив навіть одежинку брахмана, виконуючи всі приписання й ритуали даної касти. Гейнрих Ром (1664) сказав у Європу (відомому єзуїтові Афанасио Кирхеру) 1-ый зразок С. алфавіту. Германець Ганкследен (Hanxleden, в Індії з 1699 до розум. 1732) 1-ый склав С. граматику й малабарско-з., португальський словник, що залишилися в рукописі. Першим європейцем, що надрукували С. граматику (1790), хоча й негарну, був татці місіонер - Paullinus a Sancto Bartholomaeo. Основна нагорода в справі наиблежайшего ознайомлення Європи із С. належить британцям. Чарльз Вилькинс перевів ряд пам'ятників індійської літератури й написав найкращу у свій час санскр. граматику (1808). Він же 1-ый почав друкувати в Європі цілі санскр. тексти справжнім С. шрифтом, знаки якого сам вирізав і відлив. За ним пішли: Вільям Джонс (1746 - 94), перекладач і видавець ряду індійських текстів, у перший раз, що проголосив здогад про загальне походження С., латинського й греч. мов з 1-го загального, найбільше вже не наявного мови; Генрі Томас Кольбрук (1765 - 1837), що вважається по праву основоположником індійської філології в науковому змісті слова; Вильсон, укладач першого С. словника (1819), і ін. В початку сьогоднішнього сторіччя дослідження С. перебігає від британців до германців, що навічно зберегли головну роль у даній для нас області. Значення С. для науки описує Фр. фон Шлегель у власній відомій книжці: "Uober die Sprache und Weisheit der Indier" (1808). Фр. Бопп кладе підстава порівняльно-граматичному дослідженню С., видає тексти, глосарії, найкращу навічно граматику С. В 1819 г. прусское уряд відкриває кафедри С. у власних інститутах. Їх займають Бопп у Берліні й Авг. Вильг. тло Шлогель у Бонні. Крайній є вчителем цілої школи санскритистов, посередині яких є такі імена, як, Хр. Лассен і О. Н. Бетлинг. В 1827 г. берлинск. царська бібліотека кладе скромний початок власному, у дійсний час величезному собранно С. рукописів, другому у світлі опосля колекції англійського музею розвитку, що випливає, індійської філології вообщем і дослідження С. а саме носить уже вдача спеціалізації. До початку 40х років предметом дослідження є практично тільки традиційною С. і писана на ньому література. З 40-х років іде й розробка ведийского С., почата Фридр. Розеном, Бюрнуфом, Рудольфом Ротом і Бенфеем, Максом Мюллером, що й триває Альбр. Вебером, Мартіном Гаугом, Гейнрихом Грассманом, Альфр. Лудвигом, Берт. Дельбрюком, Абелем Бергенем, Гарбе, Кеги, Гельднером, Пишелем, Линднером, Циммером, Ольденбергом, Кильгорном фон Шредером, янкі Витни, Лэнмэном, Блумфильдом і ін.