Пізніше С. просочився й на Цейлон, де виявив примітний вплив на сингалезский мова, потім на Малайський архіпелаг, Яву, Борнео й навіть на Філіппінські острови. Близько початку нашої епохи С. просочився й у далеку Індію, де вже в II в. по Р. Хр. знаходимо, як це видне із Птолемеевой географії, індійські географічні найменування. В IV в. там же (у королівстві Чампа) починають з'являтися написи на С., уживаному для даної нам мети до XII в., коли його зовсім тіснить місцева мова. У Бірмі й Сіамі санскр. написи не зустрічаються, але присутність запозичень із С. у складі тубільних мов свідчать про вплив С. і в цих країнах. Завдяки буддизму, пізнання С. і літературні монументи на ньому попадають у Средн. Азію, Тибет, Китай, Японію. Загальна доля його поза Індією - змішання з місцевими мовами й зникнення. Що стосується Арьяварты, те вживання С. отут обмежувалося основним образом вищими станами й до цього всього жерцями-брахманами. Уживання пракриту в драмі для мов дам і працюючих осіб з народу, у той час як боги, царюй, жерці й придворні мовлять на С., показує на вживання С. лише верхніми шарами індійського суспільства. Це ж уживання С. у драмі свідчить, але, про те, що нижчі шари суспільства хоча й не говорили на ньому, але розуміли його. Зі споживання пракритських діалектів в урядових указах горах, що висікалися на каменях і, і в буддійській священній літературі слід укласти, що народу среднеиндийские діалекти були у всякому разі, краще зрозумілі, чому аристократичний С. Волали проби вживати С. у північних буддистів, але вони були невдалі й представляли суміш пракриту із С. У найбільш пізні ери із С. конкурують мови завойовників Індії - спочатку перський, пізніше британський. Звужували вживання С. новоіндійські літератури, що й виникали. Уже в Х у. вплив новоіндійських мов дає себе відчувати в мові написів. В XII в. виникає літератури на новоинд. мові гінді. Що знали С., як учена мова, говорили й на іншій, найбільш живій, народній мові. Значення С. для індійської духовної культури може бути зрівняне зі значенням латинського в середні століття або давньоєврейського в сучасних євреїв. Дотепер, але, в Індії мовлять і пишуть на С., уживаючи його й для повсякденних потреб і потреб. Наукове значення С. для порівняльної граматики індоєвропейських мов дуже велике, хоча в крайній час учені вже отрешились від тієї вистави про виняткову стародавність і значимості С., яке панувало в європейській науці протягом найбільше чому напівсторіччя, опосля підстави порівняльної граматики Фр. Боппом. Як індоєвропейська мова, форми якого збереглися з надзвичайно старої ери, завдяки особливо кропіткої изустной традиції й передчасному розвитку в Індії граматичного пізнання, С. дає гарний аспект при сравнительноисторическом аналізі окремих індоєвропейських мов, особливо своїм формальним ладом, що зберегли найдавніші індоєвропейські риси ще краще, чим формальний лад інших індоєвропейських окремих мов, не виключаючи й литовського. Але так відмінно зберіг С. старий звуковий состав індоєвропейської прамови, особливо в області вокалізму, де перевага доводиться дати грецькому (индоевр.