по Р. Хр., що й згадується китайськими джерелами; від інших збереглися лише одні імена, та й ті не постійно вселяють довіра до власної дійсності. Час розквіту школи С. ставиться до перших століть нашої епохи, коли вона виявила примітний вплив на утвір гностичних і неоплатонічних навчань, що пояснюється частими зносинами меж Індією й Олександрією. Вплив С. на гностицизм позначилося особливо у вченні про антагонізм меж духом і матерією, в ототожненні духу зі світлом, у розподілі людей на три класи (pneumatikoi, yucikoi, ulikoi = три гуны в навчанні С.), у вченні про особисте існування розуму, волі і т.д. Залежність неоплатонізму від С. ще посильнее й позначається часто в повній тотожності якихось навчань. Із С. узяте навчання Гребля, що душа вільна від страждань і конфігурацій, властивих лише миру речовинному, що людей повинен отрешиться від почуттєвого миру й прагнути до правди методом споглядання. Обіцянка філософії Гребля звільнити людей від їхніх страждань також має макет в аналогічній обіцянці філософії С. Як і гностики, Гребель запозичив зі школи С. вчення про тотожність духу й світла; у нього повторюється також ( при роз'ясненні свідомого зания) зіставлення душі із дзеркалом, у якому виникають образи предметів. Усе давно знають те, що ще тісніше залежав від С. учень Гребля, Порфирій. У самій Індії навчання С. виявив великий вплив на всю її філософське й релігійне життя, починаючи з початку нашої епохи й кінчаючи новою ерою. Про це свідчать усі найголовніші монументи санскритської літератури: закони Ману й інші юридичні збірники, Махабхарата, що представляє найдавніший зв'язний виклад доктрини С., Грхьясутры, Пураны, Тантры і т.д. Вплив С. позначається й на пізніших філософських системах Вайшешика й Ньяя. Прадавні трактати школи С. - твору Панчашикхи й трактат Шаштитантра ("система 60 понять") - не дійшли до нас. Крайній монумент згадується в пізніших трактатах, при цьому з нього приводяться й цитати. Прадавнім зі збережених періодичних викладів є трактат Санкхьякарика (Samkhyakarika), що з'явився не пізніше V в. по Р. Хр., що й викликав два коментарі (Гаудапады, меж 700 і 750 рр. по Р. Хр., і Вачаспатимишры, у першій третині XII в.). До початку XI в. ставиться так іменована Раджаварттика (Rajavarttika). До першої половини цього ж століття ставиться відомий твір про Індію арабського письменника Альберуни, що дає серйозні відомості про навчання санкхья. До половини XVI в. з'явився маленький ( як і всі вищезгадані) трактат Таттвасамаса, що викликав кілька коментарів (один виданий Баллантайном, у його "Lecture on the Sankhya Philosophy", Мирзапур, 1850). Прадавніми джерелами С. довгостроково значилися С. сутры, хоча вже Кольбрук указував на помилковість приписування їх Капиле. На самому дідові це - досить пізні тексти, що виникли меж кінцем XIV і серединою XV в. До сиим сутрам примикає ряд коментарів (прадавній - Анируддхи, що ставиться до самого початку XVI в.), що доходять до XVIII в. Ім'я С. розглянуте навчання одержало в порівнянне пізніше час (воно зустрічається в перший раз лише в пізніх упанишадах і в Махабхарате).