Відтоді Ж.-С. стала для нього творцем настільки ж коханим, якими були Ґете й Гофман у деньки його юності, і з 1842 г. почався в "Отеч. Записках" довжелезний ряд перекладів її романів ("Орас", "Мельхіор", "Андре", "Домашній секретар", і друг.). Бєлінський цілком примкнув до думок Ж.-С. на даму, на подружні справи та ін., таврував "киргиз-кайсацкий" погляд на жіночу "честь", називав Ж.-С. " натхненною пророчицею", "энергическим адвокатом прав дам" і ставив разом із Шиллером, сиим "адвокатом населення землі", а в одному листі до Боткіна (1842) писав: "С. - це рішуче Іоанна д'арк нашого часу, зірка порятунку й пророчиця величного прийдеш нього ". Особливо високо Бєлінський цінував у Ж.-С. глибоку й справжню гуманність. Із усіх закордонних письменників С. виявила найбільший вплив на російських белетристів 40-х років. Вона була найулюбленішим творцем Щедріна в деньки його юності (" За рубежем", гл. IV), нею зачитувався Тургенєв, вона виявила незмінний вплив на Достоєвського.
"Дамський вопросец" у російській літературі був підняти під конкретним впливом С. Е. А. Ган уже в першій власній повісті: "Еталон" (1837) вклала у вуста власної героїні протест проти публічного рабства "королеви суспільства", а потім на тому ж протесті вибудувала всю повість: "Даремний дарунок". Сходячись із С. у погляді на величне значення для дами життя серця, Е. А. Ган, всупереч С. єдиної легітимної для цього формою вважала шлюб. Проповідь волі почуття в перший раз піднята була в романі Искандера (Герцена) "Хто повинет?", що відзначила, меж іншим, однобокий розвиток дами, замкненої в сферу "кухні й спальні". На 1-ый план та ж проповідь виступає в повісті Дружиніна: "Полинька Сакс" (1847), для якої прототипом послужив жорж-зандовский "Жак". У тому ж 1847 г. не був пропущений цензурою роман Писемского "Боярщина", який був повинен здатися в "Отеч. Записках", і по визнанню творця, що перебував, подібно всім своїм сучасникам, під впливом С." був їм написаний " як протест проти шлюбу". Вплив "Жака" примітно й у романі Авдєєва "Підводний камінь", що здався ще пізніше, в 1860 г.
Сандалове дерево - різні види дерев, деревна порода яких дає фарбу (блакитну, чорну або червонувату) або йде на вироби. Таке: 1) Haematoxylon Campechianum L., кампешеве дерево; 2) Pterocarpus santallnus L., дерево стосовне до сем. мотыльковых; дико виростає в східних частинах тропічної Азії й на Цейлоні. Деревна порода його, під іменуванням червонуватого сандалу або калиатурового дерева, іде на фарбу й на вироби; воно слабко ароматично й містить сантолин, санталову кислоту, сантал і птерокарпин. Дерево це домагається 6-8 метрів висоти; вітки в нього серовойлочные, листи пір'ясті; жовтуваті із червонуватими подосками квітки одиночні, пазушні або в кистях; з 10 тичинок, дев'ять спаяні нитками в трубочку; біб округлений, гладкий. 3) Santalum album L. - дерево із сем. санталов, що дико росте в Остиндии й на Малайські про-вах. Жовто-рожева або жовта, запашна деревна порода його, під іменуванням білосніжного або жовтуватого сандалу, уживається в парфумерії, у столярній справі й у медицині.