Воля духу, що робила С. цікавою співбесідницею й кумиром молоді, затісно була зв'язана в ній з волею серця; історії її незліченних захоплень настільки ж відомі, як написані нею романи, тому що героями й жертвами їх були такі люди, як Альфред де Мюссэ, Фредерік Шопен. Подорож С. і Мюссэ у Венецію, їх романтичная, примхлива, болісна любов, що потім послужила темою для роману С. : "Elle et Lui", відбилася на її "Lettres d'un voyageur", на майже всіх віршах Мюссэ, на його "Confession d'un enfant au siecle", була нескінченним сюжетом листів і мемуарів; але сама любов тривала недовго й принесла багато горя обом. Захоплення Шопеном, з яким С. їхала на про-у Майорку, щоб вилікувати його від сухоти, було настільки ж краткосрочно, як і майже всі інші романи її життя. Зверніть увагу на те, що с. до болю просто говорить про дану для нас порі власного життя в "Histoire de ma vie" і надзвичайно правильно роз'ясняє свою тодішню психологію: пануючим почуттям у душі її була жалість, її затягали хворобливі, слабенькі натури, що бідують у підтримці. Вона полюбила Мюссэ, коли його підточувала страшна хвороба й він, як дитя, потребував відходу; за Шопеном вона теж доглядала як доглядальниця, і її любов була лише захопленим співчуттям (з даної для нас сторони С. зобразила сама себе в героїні 1-го з пізніших її романів - "Lucrezia Floriani"). Материнське почуття в суті затьмарювало в душі С. усе інше: віючи 2-ая половина її життя цілком повна їм, але навіть і тоді, коли "la grande George" підкорила серця всіх, що знали її, 1-ое місце в її серденько займали малята й турбота про їхнє благоденство. Саме-Собою зрозуміло, романи цього періоду носять більшою мірою особиста, лірична вдача. Один за іншим виникають: "Indiana", "Valentine" (1832), "Lelia" (1833), "Lettres d'un voyageur", "Jacques" (1834), "Andre", "Leone Leoni" (1885), "Mauprat" (1836) і кілька новел. Вони все присвячені вопросцу про волю серця, і коли й не носять повністю автобіографічна вдача, то у всякому варіант відбивають особисті почуття, пережиті творцем. "Індіана" близько пригадує свою сімейну драму Ж. С. і є жагучим протестом проти деспотії домашнього ярма, малюючи, разом з тем, еталон конкретно й глибоко люблячої дами, щирої, незапятанной, що й робиться, конкретно внаслідок власної щирості, жертвою безсердечного егоїста. "Валентина" поэтично й цікаво отрисовывают трагедію шлюбу без любові й просыпание природніх потягів серця, фатальних страстей, що розбивають домівку й саме життя. В "Jacques", "Andre", "Mauprat", "Lelia" ми спозираємо як любов піднімає й разом з тем розбиває слабенькі, ніжні натури, і як вона зм'якшує й облагороджує здичавілу, неприборкану душу. Жагучий тон проповіді волі серця, ніжність і поетичність героїнь і героїв і чарівна врода стилю ( особливо в "Lelia") роз'ясняють чарівна дія добутків Ж. С. на сучасників. "Я вважала, що пишу звичайну прозу", пише Ж. С. в одному листі, "а мені обґрунтовують, що я проповідую сенсімонізм". Насправді, її романи сприймали розміри публічних подій і зазнали печені дискусії з боку різних політичних партій.
Вдача добутків Ж.