романістки Аврори Дюдеван. По тату власному, Морісу Дюпену, вона належала до знатного роду, що веде походження від герців. Морица Саксонського; мама романістки походила з фермерської родини. Це з'єднання аристократизму із чисто народним походження м відбилося самим доброчинним образом на талантові письменниці, у якої найвища культура об'єдналася з любов'ю до народу й усвідомленням його життя. Народившись у Парижу 2 липня 1804 г., С. провела відокремлене дитинство в Ногане (Nohant, у Берри), посередині чисто сільської обстановки, і закінчила повсякденний курс утвору в английск. інституті-монастирі в Парижу; там вона різнилася власною невгамовною жвавістю, що перемінявся припадками захопленої релігійності. Після повернення в Ноган, юна жінка ретельно зайнялася читанням і в куций час ознайомилася не тільки лише з усією тодішньої романтичной літературою, але поглибилася у філософію, вивчала Аристотеля а Лейбница, франц. моралістів традиційної ери й закордонних поетів, захоплюючись найбільше Шекспіром і Байроном. Спогаду реальності, що оточувала, відгукувалися на ній надзвичайно дуже. Погибель улюбленої бабусі, сімейні проблеми меж мамою С., що й недолюблювала її аристократичною родиною батька кладуть відбиток засмучуйся на її юність. Пасивна у всьому, що стосувалося зовнішніх критерій її особистого життя, вона вийшла, 18 років, заміж за барона Дюдевана, не віддаючи для себе звіту у власних емоціях. Вісім років шлюбного життя була для її млосним часом, осяяним лише любов'ю до її двом дітям. В 1831 г. вона залишила чоловіка й приїхала в Париж, готова на всі позбавлення в ім'я свободи й незалежності. Щоб прокормити себе й малят, вона спочатку зайнялася живописом по порцеляні й досить вдало продавала свої розкішні роботи; пізніше її опромінила ідея узятися за перо. В "Histoire de ma vie" С. відає, як, під впливом романів Вальтер-Худоби, вона в крайній рік життя в Ногане замислила власний 1-ый роман і написала його, сидячи в дитячій, у суспільстві малят. "Прочитавши його", зізнається вона, "я впевнилася, що він ні на що не годиться, але що я можу написати чого-нибудть найменш негарне". У Парижу, коли довелося мислити про заробіток, вона знову спробувала писати: "я побачила," говорить вона, "що пишу скоро,. просто, і без стомлення, що ідеї самі собою розбудовуються в мене під пером, що я встигнула зібрати багато спостережень, вивчити багато вдач і що я знаю досить людську природу, щоб обрисовувати її".
Наступні вісім років (1832 - 1840) була самими бурхливими в особистому житті романістки й самими блискучими в її літературній діяльності. У ній пробудилася жагуча, уразлива натура, для якої свобода дій і емоцій була актуальним принципом. Вона поселяється в помірній комнатке на бульварі St. Michel, носить чоловіче платтячко, і в суспільстві власних друзів - Жуля Сандо, Делатуша й інших членів тодішньої літературної богем, переймається публічними й духовними інтересами інтелігентної молоді. Із захопленням розділяючи всі втіхи радісного студентства, вона прогулюється по балах, літературних кав'ярнях і політичним мітингам, учавствует в "театральних битвах", коли даються п'єси новітнього напрямку і т.д.