изд. 1876 - 83), "Verwaltung, Justiz. Rechtsweg, Staatsverwaltung u. Selbsverwaltung nach englischen und deutschen Verhaltnissen" (Берл., 1869). Ці твори Гнейста склали еру в дослідженні С. вообщем; незважаючи на більші недоліки (відзначені, меж іншим, М. Ковалевским у кн.: "Британська конституція і її історик", М., 1880) вони мають дотепер значення для історії британського С., але як риса його сучасного положення вони зовсім застаріли, так само як і всі роботи, вышедшие до 1888 г. См. Вотье, "Місцеве керування Великобританії:" (Спб., 1896); Edw. Jenks, "Au outline of english local government" (Л. 1894; надзвичайно ясна й досить повна, незважаючи на стислість, картина англ. С.); Holdsworth, "The local government (Л. 1888); Stephens, "Parochial self-government in rural districts" (1893); Arminion, "L'administration locale d'angleterre" (П., 1895); К. Гуго, "Нові плини в британському міському самоврядуванні" (Спб. 1898; блискуча робота не про організацію, а про діяльність органів С.). Для місцевого С. Америки, не вважаючи відомої книжки Токвиля про демократію в Америці (частково застарілої) і II т. " Американської республіки" Брайса, існує досить багато особливих дослідницьких робіт: Alb. Shaw, "Local government in Illinois" (Балтімор, 1883); Bemis, "Loc. government in Michigan" (ib. 1883); Gouid, "L. g. in Pennsylvania" (ibid.) і ін. Для Німеччини: Stengel, "Die Organisation der proussischen Verwaltung" (Лпц. 1884); Bornhack, "Die Kreis- und Provinzialordnungen des preussischen Staates" (Брл. 1887); Brauchittsch, "Die nouen preussischen Verwaltungsgesetze" (Б. 1806).
В. Водовозів.
Самоправність (угол. ін.) - один з менш певних визначень працюючого російського карного законодавства. Ст. 142 заст. про наказ., налаг. глобальними арбітрами, говорить: " за С., а рівно за вживання насильства, але без нанесення тяжких побоїв, ран або каліцтва, винуваті зазнають арешту не вище 3-х місяців". Таким образом, закон поняття С. не описує і як би противополагает його поняттю насильства, чому з'являються вопросцы: може чи бути С. без насильства й чи є це провина проти особистості, або ж мислиме С. і проти чужої приналежності, без насильства над особистістю? Сенат, у власній широкій і непослідовній практиці по дійсному предмету, дозволяють обоє вопросца, загалом, ствердно, але коментатори (Неклюдов, Фойницкий) три мають ся зворотного погляду. З особливою подробицею створене поняття С. у Неклюдова ("Керування до особ. частини", т. 1, стор. 124 - 133). Історичний розвиток ідемо С. указує, по його погляду, що основна його ознака - насильство. Так дивилося на С. укладення про наказ, изд. 1857 г., так дивиться на нього й стомившись про наказ., що трактує про нього в главі XI - " про образи честі, небезпеках і насильстві", у відділенні другому даної для нас глави - " про небезпеки й насильство". Тому самоуправне розпорядження чужою власністю в такому лише варіант може бути подводимо під 142 ст. заст. про нак., коли воно з'єднано було з насильными діями над особистістю.