в 1813 г. у Петербургові) виховувався в гірничому інституті й був уже офіцером, коли, по вожделенно батька, що помітив у ньому артистичне дарування й непоганої глас. дебютував на Імператорській сцені, в опері Мегюля "Йосип гарний". Три роки він виконував опорні партії й водевільні ролі, опосля чого ж зовсім перебіг у драматичну трупу. 1-ые роки він залишався в тіні, відіграючи здебільшого 2-ые ролі юних людей. Лише в 1839 г. його висунуло виконання більшої ролі у водевілі "Макар Олексійович Губкин", де він професійно передражнював сучасних йому іменитих артистів. Як би це було не дивно, але відтоді діяльність його розширюється, він робить із фуррором цілий ряд звичайних осіб всілякого характеристики - напр. в'юнкий аферист Присыпчока ("Петерб. квартири"), Альмавива ("Весілля Фігаро"), юродивий Митя ("Погибель Ляпунова"), єзуїт Роден ("Паризькі потаенны"), Швохнев ("Гравці" - Гоголя) баба у водевілі "Навала іноплемінних". Все-таки ще в 1844 г., прослуживши 10 років на сцені й уже маючи бенефіс, С. повинен був з'являтися й у таких вихідних ролях, як. Гильденштерн (в "Гамлету"). Зовсім захопив С. публіку в 1846 г., поставивши у власний бенефіс п'єсу Яфимовича: "Відставний театральний музикант і княгиня" і виявивши в ній багато теплоти й задушевності. Ще найбільш велике застосування його талант одержав з виникненням унікальних п'єс російських творців - Островського, Тургенєва, Потехина, Писемского, Сухово-Кобылина, Боборыкина, Дьяченко, Чаева, Крилова, Пальма, Аверкиева й ін. Спектр його ролей вражає своїм різноманіттям. Ніхто, як він, але вмів представити реального пана, з витонченими манерами й мовою. Ролі Кречинского, графа в Тургеневской "Провінціалці", старенького пана в п'єсі Пальма в т.п. опосля С. не знаходили виконавця, який хоча б трохи був на рівні його творчості. І в теж час йому вдавалися ролі звичайних фермерів, напр. полесовщика ("Вікно в 2-м поверсі" Крашевского), Михеича ("Нічне", Стаховича), Агапона ("Не так живи", Островського), старого селянина (" Проти плину", Крилова) і ін. Дарування С. позначалося дуже яскраво й у таких ролях, як єврей в "Жадібному лицарі" Пушкіна, француз в "Гувернерові", британець в "Придбаному пострілі", германець ("Подружжя перемогло"), чухонец ( у відомій пісеньці, яка під час кримської кампанії мала великий фуррор). Цілий ряд звичайних добросердих дідків був разюче відтворений С. ("Жартівники", "Трудовий хліб", "Станинний доглядач", "Дідки", "Наречені", "Воробушки"). Йому, як люди звикли виражатися, багато повинні своїм фуррором п'єси Дьяченко, "Бюрократ" - Сологуба, "Цивільний шлюб" - Чернявского, "Слово й справа" - Устрялова. З костюмних (побутових і історичних) ролей С. видаються "Дмитро Самозванець" (Чаева), "Ришелье", Волинський ("Крижаний будинок"), "Фрол Скобеев" (Аверкиева). Роль пануючи в "Погибелі Івана Суворого". А. Толстого не належить до особливо вдалих створень С. У крайній десяток років власної кар'єри, коли С. був безумовно першим артистом Правительского петербурзького театру, він зіграв декількох закордонних традиційних драм, большею частиною ставлячи їх у свої бенефіси ("Короля Ліра", "Шейлока" і "Гамлета" - Шекспіра, Франца Мору, у драмі Шиллера "Розбійники").