Було б погано, якби ми не відзначили те, що луки Царьовим курганом. У зв'язку з даної нам грядою в трикутнику, утвореному напрямком плину 3-х рік: Соку, Кинеля й Самари, тягнеться інша височина - Сокольи гори, що закінчуються в 2 вер. вище р. Самари горою Звислим каменем, що полягають із вапняку й сіруватого новочеркаського піщанику; 3-я Самарська гряда тягнеться по прав. сторону р. Самари й поряд з нею по правому берегу р. Кинеля - Кинельская гряда. Більша висота площі в сев. частини в. прирівнюється 683 фт. (с. Сырейка), у южн. - 414 фт. (с. Воскресенское). Усі гірські височини по власній геогностичній вдачі й пластичному обрису дуже подібні меж собою. Гірська порода в них - юрський вапняк, у майже всіх місцях оголен, що місцями лежить під мергелем; у шарах їх полягають гіпсові товщі. Геологічний состав землі С. в. носить на для себе вдача висохлого дна Арало-Каспійського моря, особливо южн. його частини, де солончакові й піскові місця, а також, що дотепер перебувають у землі, морські раковини, служать живими доісторичними очевидцями її походження. Площа повіту має загальне відмінювання на захід, що ясно позначається й падіння рік, що протікають по повіту. У. дуже не досить зрошений текучими водами. Волга тече в границях в. лише по зап. його окраїні, у протязі 133 вір. Усі ріки мерзенної частини повіту (Самара з Кинедем і Сік з Кандурчей) різняться багатоводністю, що підтримується, основним образом, штучними засобами: греблями, греблями й т.п., без чого ж у літню пору ріки ці втратили б усяке значення. Із припливів Волги в южн. частини в. протікають pp.: Сеча, Безенчуг і Чагра, у літню пору дуже мілководні. Більша частина озер С. в. розміщені поблизу Волги, У южн. частини його перебуває величезне оз. Башкирське з іншим озером болотом Майтугой, що ростуть посередині крайнього очерета служать матеріалом для тинів і паливом, а міазми, що поширюються з нього, - джерелом лихоманок. Уся площа С. в. покрита шаром суглинного чорнозему, що досягає в южн. частини до 11/2-2 арш. глуб., у сев., що тоншає до 1/2 і навіть 1/4 арш.; підґрунтя глинисте, місцями піщано-глиниста. На гористих місцях (у віл. Липовской, Каменської, Петропавловской) чорнозем, змиваний дощовий водою, практично зовсім отсутствует і заміняється червонуватою глиною. Характеристичною індивідуальністю сев. частини в. служить існування листяних і хвойних лісів, границя яких у крайній час відсувається усе далі на З; у южн. частини, навпаки, зауважується зроблену відсутність лісу й лише по лев. бережу Волги тягнуться вузенькою смугою породи листяного лісу: дуба, клена, липи, верби й ін. С. став заселятися основним образом з XVIII ст. Колонізація його ще не завершилася й у поточний час. Коли в 1847 - 50 рр. ставропольські калмики, що становили особливий іррегулярний козачий полк, переведені були на Оренбурзьку лінію, на землі, що пустують, були оселені незаможні дворяни, у числі 120 родин; потім в 1858-65 рр. з Німеччини сюди переселилися, за запрошенням уряду, німці (меноніти). З 1878 по 1885 г.