Не досить таких нот, не досить таких фарб, яких не можна було б відшукати в С. Блискаючий гумор, яким повна запаморочлива бесіда хлопчати в штанях із хлопчам без штанів, так само свежайш і оригінальний, як і серцевий ліризм, яким перейняті крайні сторінки " Панів Головлевых" і "Хворого місця". Описів у С. мало, та й меж ними попадаються такі перлини, як картина сільської опромінь в " Панах Головлевых" або повітового міста, що засинає, в "Добромисних мовах".
Збори соч. С. з додатком "Матеріалів для його біографії", вийшло вперше (в 9 т.) у рік його погибелі (1889) і витримало відтоді ще два видання.
Література про З, P., "Літературна діяльність С. " ("Російська Ідея" 1889 г. № 7 - список соч. С.); "Критичні статті", изд. М. Н. Чернишевським (Спб., 1893); О. Міллер, "Російські письменники опосля Гоголя" (ч. II, Спб., 1890); Писарєв, "Квіточки безневинного гумору (соч. т. IX); Добролюбов, соч. т. II, Н. К. Михайлівський, "Критичні досвіди. II. Щедрін" (М., 1890); його ж, "Матеріали для літературного портрета С." ("Русск. Усім відомо про те, що ідея", 1890 г. М. 4); К. Арсеньєв, "Критичні етюди по російській літературі" (т. 1, Спб., 1888); його ж "М. Е. С. Літературний нарис" ("Вестн. Європи", 1889 г. № 6); стаття В. І. Семевского в "Збірники Правознавства", т. I; біографії Салтыкова, С. Н. Кривенко, в "Біографічній бібліотеці" Павленкова; А. Н. Пипін, "М. Е. Салтыков" (Спб., 1899); Михайлов, "Щедрін, як бюрократ" (в "Одеському Листку"; витримки в № 213 "Новин" за 1889 г.). Автограф листа С. до С. А. Венгерову, з біографічними відомостями, відтворений у збірнику " Шлях-Дорога", виданому на користь нужденних переселенців (Спб., 1893). Соч. С. є й у перекладах на закордонні мови, хоча типовий стиль С. представляє для перекладача надзвичайні труднощі. На нем. яз. переведені " Життєві дрібниці" і " Добродії Головлевы" ( у всепридатній бібліотеці Реклама), а на французький - " Добродії Головлевы" і "Пошехонская старовина" (в "Bibliotheque des auteurs etrangers", изд. "Nouvelle Parisienne").
К. Арсеньєв Салтыков (граф Петро Семенович) - ген.-фельдмаршал; службу почав в 1714 г. рядовим бійцем гвардії й був висланий Петром Величним у Францію, для навчання мореплавству. Як би це було не дивно, але брав участь у шведській війні 1742 г. Під час семирічної війни, в 1759 г., був призначений головнокомандуючим русскою армиею й здобув перемоги над пруссаками при Цюлихау й при Кунерсдорфе. Крайня перемога доправила йому фельдмаршальський жезл. Під час кампанії 1760 г. він занедужав і здав начальство ген. Фермерові, але в 1762 г. знову вступив у командування армиею й начальствовал нею до закінчення війни; потім призначений був перебувати в сенаті, а в 1763 г. - головнокомандуючим у Москву. В 1771 г., коли там стала лютувати чуму, С. виїхав зі столиці, чим викликав на себе гнів Катерини II. В 1772 г. він залишив службу й у тому ж році загинув. Нащадок його, граф Іван Петрович (1730-1805), брав участь у семирічній війні й у першій війні з турками; з 1784 г.