ѕ≥д к≥нцем житт¤ ц¤ формула видастьс¤ йому не достаточною. "ўо таке вол¤", говорити в≥н, " без рол≥ в благах житт¤? ўо такий розвиток, без ¤сно нам≥ченоњ к≥нцевоњ мети? ўо таке справедлив≥сть, позбавлена вогню самов≥дданост≥ й любов≥"? ѕо сут≥ любов н≥коли не була далека —.: в≥н пост≥йно пропов≥дував њњ "агресивним словом отрицань¤". Ќелюд¤но пересл≥дуючи зло, в≥н всел¤Ї поблажлив≥сть до людей, у ¤к≥ воно знаходить вираженн¤ нер≥дко кр≥м њхньоњ св≥домост≥ й вол≥. ¬≥н протестуЇ, в "Ќездоровому м≥сц≥", проти запеклого гасла: " з ус≥м роз≥рвати". ћова про долю рос≥йськоњ фермерськоњ дами, вкладена њм у вуста с≥льського вчител¤ ("—он у л≥тню н≥ч", в "«б≥рнику"), можливо поставлена, по глибин≥ л≥ризму, разом з найкращими стор≥нками некрасовской поеми: " ому на –ус≥ жити в≥дм≥нно". "’то спозираЇ сльози сел¤нки? ’то чуЇ, ¤к вони ллютьс¤ крапл¤ по крапл≥? ѓх спозираЇ й чуЇ лише рос≥йський сел¤нський крих≥тка, але в ньому вони воскрешають моральне почутт¤ й уважають у його серденько 1-ые нас≥нн¤чок добра". ÷¤ ≥де¤, зрозум≥ло, здавна заволод≥ла —. ”се давно знають те, що в одн≥й ≥з самих ранешних ≥ самих найкращих його казок ("ѕропала сов≥сть") сов≥сть, которою все т¤гот¤тьс¤ й в≥д ¤коњ все намагаютьс¤ отвертетьс¤, говорить власному крайньому власников≥: "в≥дшукай ти мен≥ малеханькое рос≥йське дит¤, розчини ти перед≥ мною його серденько незапл¤моване й схорони мене в ньому, либонь в≥н мене, безневинне мал¤, дасть притулок ≥ виходить, либонь в≥н мене в м≥ру в≥ку власного зробить ну й у люди п≥зн≥ше ≥з мною вийде - не погнушаетс¤... ѕо ц≥м њњ слову так у зробилос¤. «найшов мещанишка малюс≥ньке рос≥йське дит¤, розчинив його серденько незапл¤моване й схоронив у ньому сов≥сть. ¬иростаЇ малюс≥ньке дит¤, ≥ вкуп≥ з ним виростаЇ в ньому й сов≥сть. ≤ буде малеханькое дит¤ величезною людиною, ≥ буде в ньому б≥льша сов≥сть. ≤ пропадуть тод≥ все неправди, п≥дступництва й насильства, тому що сов≥сть буде не соромлива й захотит розпор¤джатис¤ вс≥м сама". ÷≥ слова, повн≥ не т≥льки лише любов≥, але й над≥њ - зав≥т, залишений —. рос≥йському народу.
” найвищому ступен≥ своЇр≥дн≥ склад ≥ мова —.  ожне виведене њм особа говорить конкретно так, ¤к личить його вдач≥ й положенню. —лова ƒерунова, прим≥ром, дихають самовпевнен≥стю й значим≥стю, св≥дом≥стю сили, що не звикла зустр≥чати н≥ протид≥њ, н≥ нав≥ть заперечень. Ѕуло б погано, ¤кби ми не в≥дзначили те, що його мова - сум≥ш ≥деолог≥чних фраз, почерпнутих ≥з церковного побуту, в≥дгомон≥в колишньоњ шанобливост≥ перед панами й нестерпно р≥зких нот доморослоњ пол≥тико-економ≥чноњ доктрини. ћова –азуваева ставитьс¤ до мови ƒерунова, ¤к 1-ые кал≥граф≥чн≥ вправи школ¤ра до пропис≥в учител¤. ” словах ‘единьки Ќеугодова можна розр≥знити й канцел¤рський формал≥зм вищого польоту, ≥ щось салонне, ≥ щось ќффенбаховское.  оли —. говорить в≥д власноњ власноњ особи, ориг≥нальн≥сть його манери в≥дчуваЇтьс¤ в розм≥щенн≥ й комб≥нац≥њ сл≥в, у нежданих зближенн¤х, у стр≥мких переходах з 1-го тону в ≥нший. „удово уменье —алтыкова приискать придатну кличку дл¤ типу, дл¤ публ≥чноњ групи, дл¤ годитьс¤ д≥й ("—товп", " андидат у стовпи", "внутр≥шн≥ “ашкенты", "“ашкентцы п≥дготовчого класу", "ѕритулок ћонрепо", "оч≥куванн¤ вчинк≥в" ≥ т.п.).