були віддані влади й настрій їх не був чисто революційним. Вони вірили у священну вдачу влади й божественні права короля, але проповідував загальне братерство в Христі й поширювали ідеї суспільної рівності. П. мали величезний вплив на англійську культуру, залишивши незгладимі сліди на вдачі британської цивілізації. Усе давно знають те, що самим помітним типом пуританства був Мільтон, у поемі якого разюче так сказати відбилися всі крайності П. Серйозний, принципов, що остерігався балакучості й легкодумства, стремившийся до повного самовладання, помірний у всьому, що ненавидів розкіш і лінь, П. був прямолінійний, твердий і нетерпимий. Він войовничо ставився до віри в гуманність і в розум, визнаючи Біблію єдиним законом Божиим; він увесь був поглинений ідеєю про боротьбу з Римом. Прото типом для британських пуритан також зробилася церква, заснована Ноксом у Шотландії. Пізніше Томас Картрайт класифікував пресвітеріанські думки, а в 2-ой половині царювання Єлизавети посередині П. виникла секта броунистов, що відкидала всяку церковну ієрархію, що й прийняла конкретну вдачу. Потім ця секта звернулася в політичну партію индепедентов. П. у релігійному відношенні були названі "нонконформістами", тому що вони були не згодні із установленою церквою. При Єлизаветі вони зазнали переслідуванням, але молилися за царицю. Коли на престол вступив Иаков I (1603 - 1625), П. замислювалися, що настав для їхній підходящий момент, тому що володар був вихований у пресвітеріанському дусі, і вийшли до нього на зустріч із так іменованою "петицією тыщи" (1603 г.: "Millenary Petition"), під якою підписалося 827 людей, тобто 1/10 частина духівництва Великобританії. Петиционеры домагалися скасування обрядів, реформи церковного суду, найбільш серйозного дотримання недільного денька, який вони ототожнювали з єврейською суботою. Володар прийняв петицію, обіцяв скликати конференцію єпископів і богословів для її обговорення, але обіцянки не стримав. Через трохи часу володар оголосив, що він примусить бути їхніми конформістами або вижене їх з Великобританії. З 1605 г. почалися вигнання пуритан і виселення їх в Америку. XVII в. у Великобританії був часом культурної, релігійної, соціальної й політичної боротьби. У даній нам боротьбі парії політичні об'єдналися з партіями релігійними. Центральну роль відіграв пуританізм, який розділився на дві більші фракції: пресвитериан і індепендентів. Боротьба прийняла (з 1633 г.) жорстока вдача при Лауде, який прагнув убити П. У довгому парламенті верх одержали пресвитериане, а П. бажали вже про встановлення у Великобританії республіки. Улаштовувачем индепендентства й виразником пуританського виду думок був Кромвель. Політична роль П. минулася з поверненням Карла II (25 травня 1660 г.). У першій половині XVIII століття, з 1729 г., П. відродилися у вигляді медотистов. Порівн. O. Brosch, "Cromvell und puritanische Revolution"; Neal, "History of the puritans" (1732); Fletcher, "The history of the revival and progress ot Independency in England"; Barclay, "Inner life of the religious Societies of the Commonwealth"; Weingarten, "Die Revolutionskirchen Englands"; Waddington, "Congregational history"; С.