Нічого не скрашуючи й не приховуючи, він нічого не псує - і спогад виходить тим більше потужне, чому живее відчувається близькість до правди. Коли на всьому й на всіх лежить печатка чогось обтяжуюч, принижує й володарів, і підлеглих, те адже конкретно така й була сільська дореформена Наша батьківщина. Можливо, де-небудь і розігрувалися ідилії начебто тієї, яку ми спозираємо в "Сні" Обломова; але на одну Обломовку скільки доводилося Малиновцев і Овсецовых, зображених Салтыковым? Підриваючи раз навічно можливість ідеалізації й кріпосного побуту, "Пошехонская Старовина" дає,. разом з тем, целую галерею портретів, намальованих рукою справжнього художника. Особливо різноманітні типи, узяті С. із кріпосної маси. Смиренність, приміром, по необхідності було тоді якістю дуже всерозповсюдженим; але пасивна, тупа смиренність Конона не походить ні на мрійливу смиренність Сатира-Блукача, що коштує на рубежі меж юродивим і розкольником-протестантом, ні на войовничу смиренність Аннушки, що мириться з рабством, але ніяк не з рабовласниками. Рятування й Сатир, і Аннушка спозирають лише в погибелі - і це значення вона мала тоді для мільйонів людей. "Пускай вериги рабства" - вигукує С., зображуючи ординарну, теплу віру звичайної людини, - "з кожною годиною всі поглубже й поглубже впиваються в його виснажене тіло - він вірує, що злощастя його не довічно й що настане хвилинка, коли правда осяється його, урівень із іншими прагнучими й прагнучими. Так! чернокнижниченство валиться, ланцюги рабства впадуть, з'явиться світло, якого не здолає тьма". Погибель, що звільнила його протцов, "прийде й до нього нащадкові, що вірує, вірували батьків, і, вільному, дасть крила, щоб летіти в королівство волі, на зустріч вільним батькам"! Більш разюча та сторінка "Пошехонской Старовини", де Никанор Буденний, вустами якого на цей ре неодмінно говорить сам С., обрисовує дію, зроблене на нього читанням Євангелія. "Принижені й ображені встали переді мною осіянні світлом, і звучно вопияли проти природженої несправедливості, яка нічого не віддала їм, не вважаючи кайданів". В "зганьбленому виді раба" С. визнав образ людини. Протест проти "кріпаків ланцюгів", вихований враженнями юнацтва, згодом звернувся в С., як і в Некрасова, у протест проти всяких "інших" ланцюгів, "вигаданих замість кріпаків"; заступництво за раба перебігло в заступництво за людину й громадянина. Обурюючись проти "вулиці" і "юрби", С. ніколи не ототожнював їх з народною масою й постійно стояв на стороні "людини, що харчується любов'ю" і "хлопчати без штанів". Усе знають те, що ґрунтуючись на декілька криво й навскіс витлумачених уривках на різних творів С., його вороги намагалися приписати йому гордовите, презирливе відношення до народу, "Пошехонская Старовина" убила можливість схожих обвинувачень.
Мало, вообщем, найдеться письменників, яких терпіти не могли б так дуже й так уперто, як Салтыкова. Ця ненависть пережила його самого; нею перейняті навіть некрологи, присвячені йому в якихось органах печатки. Союзником злості було недорозуміння.