У його притчах, навпаки, величезну роль відіграє реальність, не заважаючи найкращим з них бути реальними "віршами в прозі". Такі "Премудр пискарь", "Бєдн вовк", "Карасьидеалист", "Баран, що непомнящий" и в индивидуальности "Коняга Думка й образ з'єднуються отут в одне нероздільне ціле: найсильніший ефекту досягається самими ординарними засобами. Мало найдеться в нашій літературі таких картин російської природи й російське життя, які розкинуті в "Коняге". Опосля Некрасова ні в кого не чулося таких стогонів духовного борошна, що вириваються видовищем нескінченної праці над нескінченним завданням. Величним художником є С. і в " Панах Головлевых". Члени Головлевской родини, цього виродливого продукту кріпосної ери - але божевільні в повному розумінні слова, але пожолоблені сукупною дією фізіологічних і публічних підвалин. Внутрішнє життя цих злощасних, зіпсованих людей зображена з такою рельєфністю, який зрідка домагаються й наша, і західноєвропейська література. Це особливо примітно при зрівняні картин подібних по сюжету - напр. картин пияцтва в С. (Степан Головлев) і в Золя (Купо, в "Assommoir"). Крайня написана наблюдателемпротоколистом, перша-психологом-художником. У С. немає ні клінічних визначень, ні стенографічно записаного абсурду, ні ретельно відтворених галюцинацій; але за допомогою декількох променів світла, кинутих у глибоку тьму, перед нами повстає крайній, розпачливий спалах безплідно загиблої життя. У запивохе, що практично дійшов до звіриного отупіння, ми довідаємося людину. Ще яскравіше змальована Орися Петрівна Головлева - і в даній нам черствої, скаредної баби С. також відшукав людські риси, що вселяють співчуття. Він відкриває їх навіть у самому "Иудушке" (Порфирію Головлеве) - цьому "ханжі чисто російського штибу, позбавленому всякого морального вимірювала й не знаючому інший правди, не вважаючи тієї, яка значиться в азбучних прописах". Нікого не люблячи, нічого не поважаючи, заміняючи відсутній зміст життя масою дріб'язків, Иудушка міг бути спокійний і по власному щасливий, поки довкола нього, не перериваючись ні на хвилинку, ішла вигадана їм самим метушня. Несподівана її зупинка зобов'язана була розбудити його від сну на яву, подібно тому, як присипається мірошник, коли перестають рухатися мірошницькі колеса. В один прекрасний момент опам'ятавшись, Порфирій Головлев був повинен відчути жахливу порожнечу, повинен був почути голосу, що заглушалися доти шумом штучного виру. Совість є й в Иудушек; по вираженню С., вона може бути лише "загнана й забута", може лише забрати, до пори до часу, "ту ініціативну чуйність, яка неодмінно пригадує людині про її існування". Безсумнівно, варто згадати те, що в зображенні кризи, переживаної Иудушкой і провідного його до погибелі, ні, тому ні однієї липової нотки, і вся фігура Иудушки належить до самих більших створень С. Поруч із " Панами Головлевыми" зобов'язано бути поставлена "Пошехонская Старовина"-дивно колоритна картина тих основ, на яких тримався публічний лад кріпак Рф. С. не примирений з минулим, та й не озлоблений проти нього; він идиентично уникає й рожевої, і безумовно- чорної фарби.