Банк, турецька й австрійська торговельні камори. С. - у стародавності Фессалоники - засновані ок. 315 г. до Р. Хр. Кассандром, на місці ще найбільш старих Ферм. Місто було дуже укріплене й скоро зробився главною гаванню Македонії, також основним охоронним пт на Via Egnatia - військовій дорозі, яка в часи римського панування вела з Диррахия у Візантію. У С. проповідував християнство апостол Павло й заснував громаду, для якої їм були написано два послання ("Послання до Солунянам"). По своїх торговельних обертах і багатству був одним із самих принципових міст візантійської імперії. Феодосій Вів. стратив 7000 солунских людей, що участвовавших у повстанні, за що імператорові довелося піддатися церковному покаянню. Готи дарма осаджували С., слов'яни (в VII стіл.) пари раз пробували побрати його; в 904 г. їм обуяли сарацини й 22000 жит. продали в рабство; в 1185 г. місто взяте й розграбований норманнами; по узяттю Константинополя латинянами він підпадає під владу маркграфа Бонифация Монферратского, який отут засновує царство; в 1222 г. місто перебігає до тиранів эпирским, в 1246 г. - до Візантії, в 1423 г.
- до венецианцам; у березні 1430 г. завойований турками. С. уважається місцем народження первоучителів слов'янських св. Кирила й Мелодія. Порівн. Rohnstock, "Saloniki und sein Нinterland" (Константинополь, 1887); Eras, "Unser Handel mit den Btalkanlandern etc. mit besonderer Berucksichtigung der Hafenstadt "Saloniki" (Лпц., 1891).
Салтыков (Миша Євграфович) - іменитий російський письменник. Народився 15 січня 1826 г. у старенькій дворянській родині, у маєтку батьків, селі Врятував-Кут, Калязинского повіту Тверской губернії. Хоча в примітці до "Пошехонской старовині" С. і просив не з'єднувати його з особистістю Никанора Буденного, від імені якого ведеться розповідь, але цілковита подібність багато чого, повідомлюваного про Буденний, з безперечними фактами життя С. дозволяє вважатися, що "Пошехонская старовина" має частково автобіографічна вдача. Першим учителем С. була кріпосна людина його батьків, живописець Павло; пізніше з ним займалися старша його сестра, священик села, що примикає, гувернантка й студент столичної духовної академії. 10 років від роду він зробив у столичний дворянський інститут (щось у роді гімназії, з пансіоном), а два роки через був переведений, як один з отличнейших учнів, казеннокоштним вихованцем у Царскосельский (пізніше - Александровский) ліцей. В 1844 г. закінчив курс по другому рівню ( тобто із чином X-Го класу), сімнадцятим з 20 2-ух учнів, тому що поведінка його атестувалася не найбільше як "досить непоганим": до повсякденних шкільних провин ("брутальність", куренье, недбалість в одежинці) у нього приєднувалося писання віршів "несхвального" змісту. У ліцеї, під впливом нових ще тоді пушкінських переказів, кожний курс мав власного поета; в Xiii-М курсі цю роль відіграв С. Трохи його віршів було поміщено в "Бібліотеці для Читання" 1841 і 1842 рр., коли він був ще ліцеїстом; інші, написані в "Сучаснику" (ред. Плетньова) 1844 і 1845 рр., написані їм також ще в ліцеї (усі ці вірші передруковані в "Матеріалах для біографії М.Е.