Через рік після чого відкриття Левиг і Видеман відкрили С. кислоту у квітах Spirea ulmaria, а в 1843 г. Кагур обґрунтував, що основна складова частина гаултерового масла є С.-етиловий ефір З6Н4(ВІН).CO2C2H5. Дослідження цих учених стосувалися гл. образом констатування присутності С. кисл. у тих або інших продуктах рослинного королівства й вони зовсім не стосувалися будови С. кислоти, яку просто сприймали за двохосновну кислоту й лише завдяки працям Gerhardt'a (1853 г.) і Кольбе (1860 г.) може бути було встановити раціональну формулу С. кислоти, яка зараз розглядається як ортооксибензойная кислота, Кольбе ж 1-ый і синтезував С. кисл., відкривши при цьому досить загальний метод одержання ортооксикислот ароматичного ряду. Цей учений показав, що фенолаты натрію здатні фіксувати при найвищій темп. вугільний ангідрид і перетворюватися при цьому в натрові солі орто-оксикислот:
2C6H5Ona + CO2, =C6H4(Ona)CO2Na + C6H25(OH).
Чудово, що ця реакція йде лише з фенолатами натрію, інші ж сплави дають у цьому випадку солі позначка-оксикислот. Необхідно підкреслити те, що зараз цей метод одержання С. кислоти роздобув величезне значення в техніку й уся С. кислота готується по ньому й лише порівнянне надзвичайно не дуже давно в техніку почав просочуватися метод одержання С. - Р. Шмитта, який показав, що при большенном тиску фенолат натрію з'єднується з вугільним ангідридом на холоду, даючи фенолоуглекислый натр ІЗ6Н5О.З2Nа, тобто натрову сіль кислого феніл-вугільного ефіру, яка, у свою чергу, під тиском і при 120-130, нацело перетвориться в салициловонатриевую сіль. Саліцилова кислота кристалізується тьмяними голками, солодкувато-кислого смаку. Вона досить важко розчинна в прохолодній воді в просто в жаркій і спирті. Її водні суміші із хлорним залізом дають властиве, надзвичайно інтенсивне фіолетове фарбування. Як оксикислота, вона здатна зі спиртами давати два ряди ефірів, кислі й середні, напр. З6Н4(ВІН)З2СН3 і З6Н4(ОСН3)З2СН3. Не вважаючи того, середні ефіри при неповному обмыливании їдким розжарюй дають эфиро-кислоти, напр. З6Н4(ОСН3)З2СН3 + КНО = З6Н4(ОСН3)З2K + CH3OH. З вищенаведених похідних мають значення основним образом кислі ефіри, просто одержувані кип'ятінням С. кислоти з підходящим спиртом у присутності сірчаної кислоти або при пропущенні через киплячу суміш С. кислоти зі спиртом сухого хлористо-водневого газу. Кислий метильный ефір З6Н4(ВІН)З2СН3 відомий у продажі під заголовком гаултерового масла (Wintergrunol); це - рідина удельн. ваги 1, 197, що кипить при 224, володіє приємним заходом, що трохи нагадують гіацинти. При нагріванні С. кислоти з фенолом і хлорокисью фосфору Росl3 з'являється кислий фенильный ефір З6Н4(ВІН)З2С6Н5, пізнаваний під заголовком салолу. Коли замісце фенолу побрати тиофенол, те виходить тиосалол З6Н4(ВІН)З.S.З6Н5, - не поганий антисептичний засіб. При нагріванні однієї С. кислоти або в присутності водо- засобів, що віднімають, утворюються різні продукти ущільнення її й меж іншим ксантон, хромогенна речовина майже всіх жовтуватих фарб.
Д.