заборонене з 1 березня по 15 липня. Див. "Промислові полювання 1 киргизів" ("Охотн. Газета", 1897, № 31); Н. Коратов, " Про каратегинских хортиць" (там же, № 47); Я. Полферов, "Полювання в Тургайской обл." (Оренбург, 1896); А. Силантьєв, "Огляд промислових полювань у Рф" (Спб., 1898); І. Железнов, "Сайгачники" ("Отеч. Уявите собі один факт про те, що записки", 1857).
С. Б.
Сайгон (Saigon) - главн. гор. франц. колонії Кохинхины в Індокитаї, на судноплавній р. С., в 60 км. від устя. Мешканців (аннаміти, китайці, малайці, європейці) близько 80 тис. Клімат гарячий (середня річна температура 26° Ц.); місто оточене тропічною рослинністю. Обсерваторія, зоологічний і ботанічний сад, театр, оплот. Залізниця в Мито (77 км.). Одна зі значимих торговельних гаваней Східної Азії. Головні предмети вивозу: рис (в 1896 г. ок. 70 милл., главн. образом у Китай, потім у Францію), рисове борошно, солона риба й морська сіль (у Гонконг і Сінгапур), бавовна, темний перець, каучук, шкіри, земельний горішок. Увозяться бавовняні, вовняні й шовкові тканини, джутові мішки, сплави, знаряддя й машинки, гас, деревні вироби. Портові спорудження на берегах р. C.; два сухі доки, корабельна верф. В 1896 г. увійшли 483 судна, з 614802 per. тонн. Незмінне пароплавне повідомлення з Європою.
Саккос - верхня архієрейська одежинка, що заміняє собою фелонь, що й має одноманітне з нею духовне значення. По погляду одних, С. у стародавності був царскою одеждою, яка християнськими панами подарована була константинопольським патріархам і зробилася їхньою відмінністю. Ця одежинка скористалася такою повагою, що самі патріархи облачалися в неї, за свідченням Димитрия Хоматинского (XIII в.), лише тричі в рік: у Великдень, Рожд. Христово й П'ятидесятницю. Не суперечити сиим поглядом інше, по якому найменування С. позначає одежинку грубу, руб'я, вретище (еврейск. saccus - вретище , мішок). У християнській стародавності ця одежинка була одеждою покаяння й розкаюваних: у неї ж облачалися й християнські пани, щоб виразити свою смиренність перед Царем царів. По тому ж спонуканню вона була внесена й у число священних одягів. Про існування С. до часів Вальсамона не багато зрозуміло. Із часів Вальсамона С. служить приналежністю лише 1-го патріарха. При Симеоне Солунском (XIV в.) С. був звичайною відмінністю вищих ієрархів від архієпископів і єпископів. У російській церкві С. стає відомим, як відмінність митрополитів, з початку XV в., коли митрополит київський Фотій (1409 - 31) привіз його із собою із Греції. У період патріаршества С. належав не одним патріархам, але й митрополитам і, у символ особою честі, якимсь архієпископам. Патріарший С. різнився від митрополичьего нашивною єпитрахиллю (приперсником), усыпанною перлами, за прикладом Ааронова нарамника. З 1702 т. Як би це було не дивно, але петро Величний дарує С. якихось архієпископів і єпископів, а з 1705 г. він робиться общею одеждою всіх єпископів. У духовному змісті С. значить вретище й пригадує про ту червлену ризу або хламиду, у яку вбраний був Рятувальник (Иоан.