Тільки в VIII в. опосля Р. І дійсно, хр. осколки саддукеизма відродилися до новітнього життя, утворивши секту караїмів, навчання яких становить своєрідну амальгаму із саддукеизма й фарисеизма.
Література. Не вважаючи соч., позначених в Е. Schurer, "Geschichte d. Judischen Volkes im Zeitalter Jesu Christi" (т. II, 1886), див. також Chwolson, "Das letzte Passamahl Christi" (1892); " Про релігійні партії євреїв під час 2-го храму" ("Збірник ист. юрид. побуту евр.", Київ, 1866); Л. Каценельсон, "С. і фарисеї" ("Схід", 1897-98).
Л. К.
Садовский (Пров Михайлович, фактично Ермилов) - відомий російський актор, род. у г. Ливнах 10 жовтня 1818 г., рано залишився на піклуванні власних дядьків по мами, Григорія й Дмитра Садовских, пізнаваних провінційних акторів, прізвище яких і прийняв. Дебютував 14-ти років у Тулі, відіграв у різних провінційних городках, в 1838 г. приїхав у Москву й скоро був прийнятий на сцену Імператорських театрів, з якої не сходив до самої погибелі, у липні 1872 г. Популярність його рівномірно збільшувалася з 1853 г., коли він виконав роль Русакова в кому. "Не у свої сани не сідай". Островський вообщем відшукав у С. чудового виконавця; у ролях Любима Торцева ("Бідність не пороть", Подхалюзина ("Свої люди - сочтемся"), Беневоленского ("Бідна Дружина"), Тита Титыча ("Млосні деньки") і ін. він достигнул вищої досконалості. Запаморочливо непоганий був С. і в п'єсах Гоголя (Осип і городничий в "Ревізорові", Подколесин в "Одруженні", Замухрышкин в "Гравцях"). Такого Расплюева, яким з'явився він в "Весіллі Кречинского", ніколи не спозирала пізніше російська сцена. Із закордонного традиційного репертуару йому всього більше вдавався Мольер ("Жорж Данден", "Лікар по неволі", "Обиватель у дворянстві" і ін.). С. можна йменувати представником високомистецького реалізму; регіт, який він викликав у глядачах своею читкою й мимикою, своїм найтоншим оттенением не лише істотних, та й другорядних рис ролі, що виконується, час від часу навіть одним своїм виникненням на сцені - був той, коли можна так виразитися, художній регіт, яким ми сміємося при читанні Гоголя, Островського, Мольера й у якому нерідко ( як напр. при виконанні С. ролі Любима Торцова) чується справжній трагізм. - Відмінна стаття про С. написана В. Родиславским ("Російський Вісник", 1872 г., кн. 7); багато захоплюючого про С. у мемуарах Д. А. Карабчевского, в ("Русс. Думки" 1890-х рр.).
Садовский (Миша Провович) - пізнаваний артист моск. Малого театру, нащадок Прова Михайловича; род. в 1847 г. Талант і професія батька, у якого нерідко бували Островський, Писемский і ін., рано обумовили його симпатії до літератури й театру. На сцені С. у перший раз виступив в 1867 г., в артистичному кружку; в 1869 г. дебютував у Малому театрі в ролях Подхалюзина ("Свої люди - сочтемся"), Андрія ("Млосні деньки") і Васі ("Гаряче серденько"). Область С. - російська побутова комедія й, до цього всього, Островський. Незвичайне природне дарування, у зв'язку з детально продуманим і психологічно правдивим виконанням, дає художню цілісність і поетичну чарівність створюваним їм типам і вдачам.