І щодо цього С. стояли на старій біблійній точці зору, очевидно вираженої, меж іншим, у наступному тексті: "Дивися, пропоную для тебе зараз життя й добро, і погибель, у зло... вибери ж життя, щоб живий був ти й потомство твоє". Надзвичайно можливо, що конкретно у визнанні С. абсолютної волі волі людину й, як випливає, відповідальності його за свої вчинки, і криється їхня надмірна строгість у карних діях. Заперечення долі, у змісті фатальності людських учинків, зовсім не виключає, вообщем, можливість визнання С. ідеї про Божьем Промислі вообщем - ідеї, яка дожити в базі всього навчання Мойсея й пророків. По навчанню С., як воно передане Флавієм, людей сам є відповідальним за своє благополуччя, так само як і за своє нещастя. Схоже світорозуміння характерне, заурядно, людям багатим і імперативним, якими й були С. Про заперечення С. безсмертя душі й усякого загробного воздаяния прямо говорить Флавій ("Іуд. війна", II, 7, 4); про заперечення ними воскресіння мертвих свидетельствуется в майже всіх місцях Новітнього Завіту (Євангеліє від Матфея, XXII, 20 і паралельні місця, Деян. Ап. Мало хто знає те, що ххiii, 8). І щодо цього С. стояли на ґрунті буковкы біблійного закону, який прямо на загробну відплату ніде не посилається, і вообщем, начебто визнання єдності й безтілесності Бога, ніякий догматики не стосується. Ні, але, сумніву, що думка про загробне існування не далека минулого старим євреям; про це свідчить, меж іншим, розповідь про викликання Саулом тіні пророка Самуила; про воскресіння мертвих ясно говориться й у пророка Данила (XII, 2). Усе це говорить на користь висловленого ще прадавніми батьками церкви вистави, що С., подібно частково самаритянам, визнавали абсолютний релігійний авторитет тільки за книжками Мойсея, не вважаючи собі, як усім відомо, неотклонимыми книжки пророків і ін. Потрібно вважати, що С., як нащадкам священникового роду, що суперничав з нащадками Давида за владу й вплив, не були по душі книжки пророків, перейняті месіанською думкою, з її надіями на порятунок народу конкретно нащадком з будинку Давида. Новими дослідницькими роботами проф. Хвольсона встановлене, що за завжди існування другого храму всі первосвященики його - які, всупереч єврейській традиції, були разом з тем і головами Ієрусалимського синедріону - належали тільки до саддукейской секті. Лише за пару років до остаточного розгрому Єрусалима, у неясний час народного повстання, коли влада перебігла в руки демократів фарисеїв, саддукейские первосвященики поступилися місцем фарисейським. У це ж час виданий був цілий ряд законоположень, спрямованих до того, щоб послабити по здатності суддукейскую секту. З падінням Єрусалима й скасування жертвоприносини С. разом втратили як політична своя могутність, так і духовне своє значення. Партія розчинилася й пропала з історичної арени. Одні із С. примкнули до фарисеизму, що прийняв, під впливом, що змінилися політичних критерій, форму талмудичного єврейства; інші, у вигляді розрізнених частин, продовжували потаенно исповедывать своє навчання, не насмілюючись відкрито протестувати проти талмудизму, що підсилювався з кожним роком.