З нещадністю середньовічного фанатика обрушувався С. на святотатців, яким повелів вирізувати мови, на азартних гравців, яких карав величезними штрафами; розпусників він наказував палити живими. У власному захопленні С. прибігав до шпигунства, яке моторошно розвилося у Флоренції опосля його. На стороні С. були люди із простолюду, партія "білосніжних", яких називали "плаксіями" (piagnoni). Проти нього були ", що біснуються" (arrabiati), прихильники аристократичного республіканського правління, і "сіруваті", що стояли за Медичи. У власних проповідях С. нікого не щадив і тому мав багато супротивників як світських, так і посередині духівництва. Спочатку його винили в тому, що він втручається у світські справи; пізніше причепилися до, як ми звикли говорити, тієї проповіді, де С. говорив про гнів Божием, висячому над князями й прелатами. По наказу тата С. був повинен вийти в Лукку, але його прощальна проповідь так потрясла слухачів, що вони вмовили тата відстрочити висилку С. Проти С. не раз виставляли інших проповідників; не раз тато забороняв йому проповідувати, але слава С. просочилася навіть за межі Італії: його проповіді переводилися на закордонні мови (навіть на турецький, для султана). Меж тем, Карл VIII, покинувши Неаполь, розв'язав направитися через Флоренцію вкупі з Петром Медичи, який бажав повернути свою владу. Місто озброїлося; на чолі руху став С., відправився в табір французів і виголосив сміливу промову, загрожуючи Карлу карою Божией, коли він зазіхне на волю Флоренції. Під впливом С. альянс із Францією не був розірваний, а відняті у Флоренції містечка (не вважаючи Пизы) були їй повернуті. Інтригам Петра Медичи проти С. допомагали барон Миланский, кардинал Асканио Сфорца й Мариано Дженнацано, що втратив через С. репутацію найкращого проповідника. Вороги С. повернули проти нього тата, який запросив С. у Рим; але тот. під приводом захворювання, відмовився, продовжуючи свої викривальні проповіді. Доминиканцы, яким тато доручив розглянути зміст проповідей С., не відшукали в їхні підстави для обвинувачення С. у неправді, і тато знову пропонував йому сан кардинала. Опосля видалення французької армії для республіки прийшли млосні часи: лютували захворювання, почався голод, гроші були виснажені; барон Миланский призвав проти Флоренції имп. Максиміліана, який осадив Ливорно. Сеньйорія благала С. заспокоїти люд. С. улаштував процесію й підтримував дух народу, хоча тато знову заборонив йому проповідь (28 окт.). Випадковий порятунок Ливорно було, в очах народу, дивом; довіра флорентийцев до пророцтв С. підсилилося. На чолі сеньйорії стояв відданий С. Франческо Валори; народна партія тріумфувала. Користуючись сиим, С. замислив завдати рішучого удару ", що біснуються". Він організував загін хлопчиськ, які уривалися в знатні будинки, з метою дивитися за виконанням 10 заповідей, бігали по містечку, відбирали гральні карти, кості, світські книжки, флейти, парфуми й т.п.; пізніше все це віддавалося святковому спаленню на міській площі. Світська література гуманізму, що й відроджувався традиційна стародавність відшукали в особі С.