В 1842 г. С. став на чолі виділеного з міністерства юстиції особливого міністерства законодавства, програмка діяльності якого, складена С., була повністю схвалена тільки- учнем, що тільки вступили на престол С., прусским владикою Фрідріхом Вільгельмом IV. До 1848 г. С. поглинає політична діяльність; тільки в 1847 г. виникає 6-й тому "Системи". В 1850 г. він видає 5 томів "Vermischte Schriften", в 1851 - 52 рр. - два томи, як усе говорять, зобов'язального права. В 1856 г. С. був призначений членом палати панів і царським синдиком, але до погибелі вже не сприймає ролі ні в якій публічній діяльності. Всебічної оцінки діяльності С., як філософа, політика й ученого, ми дотепер не маємо, хоча про нього написане багато трактатів. Фуррор його думок на процес правообразования, покладених у підставу навчань історичної школи, роз'ясняється не стільки методом формулювання цих думок, скільки публічним настроєм, приготовленим попередниками С. ( особливо Монтеск'є й Гуго), моментом, коли вони були висловлені, і обстановкою, при якій виникли. Обмежені й обскурантистські плини публічної думки були в повній силі, коли Тибо бажав методом створення загального цивільного укладення об'єднати політичні сили для боротьби з "султанизмом" майже всіх німецьких урядів того часу. Переносячи центр ваги поставленого Тибо політичного вопросца на ґрунт абстрактно філософську й краткою й неопределенною, у суті, формулировкою власного навчання не торкнувшись страстей, С. вивів з утруднення майже всіх учених Німеччини, не схильних до політичної боротьби й охоче перешедших до особистих історичних досліджень, замісце розв'язку пекучих і лоскітливих вопросцев. Звідси ж і повсюдне заступництво навчанню С. з боку урядів. У відповідь на зауваження, час від часу різкі й потужні, С. не розбудовує ретельно власних думок, наповнюючи власний журнальчик особливими статтями й роботами. І дотепер, тому, обліку С. викладається коротко, стереотипними фразами, узятими з його памфлету й передової статті в журнальчике, збуджуючи недозволеними працями С. вопросцы про зв'язок особистої й колективної творчості в правообразовании, про роль законодавства і т.д. Свої особливі роботи С. також не зв'язує із власною філософією, даючи суцільно й поруч фантастичні, позбавлені загальних виводів, дослідження. В "Історії римського права", замісце розв'язку загального вопросца про відношення прав державного й римського, дається багата фактичними подробицями історія літературної обробки цього права, без порівняння її з розвитком права в реальному житті. Усунення від принципных суперечок і пекуча одповідь Геннеру, що запідозрив політичну благонадійність С., указує, що й сам С. привласнював власному навчанню стільки ж політичне, скільки й наукове значення. Протиріччя в його думках ( особливо на роль законодавства в житті) і їх детальна невиробленість дають підставу мислити, що майже всі сторони навчання С. не були ясні і йому самому, не цікавлячи його із принципной сторони. Політичні переконання С. були ще більше непевні, чому його філософське навчання, хоча й не можна погодитися неодмінно з повсякденною виставою, що С.